Усі вони знали, що до табору Терору й могили Джона Ірвінга біля мису Вікторії залишалося менше тридцяти миль і вдвоє менше — до могили лейтенанта Ле Вісконте на березі. З матросами, які відновили свої сили, тепер вони долали дві або три милі щодня й змогли б, можливо, й більше, якщо їхній раціон знову покращиться.
Саме з цією метою Гіккі щойно видер чисту сторінку з одної з багатьох Біблій, які Магнус наполіг позбирати й покласти в пінасу, коли вони полишали Рятувальний табір, — байдуже, що сумирний ідіот не вмів читати, — і зараз розривав цю сторінку на одинадцять рівних смужок паперу.
Гіккі, звісно, не буде тягти жеребу, так само як Магнус і чортів хірург. Але сьогодні ввечері, коли вони зупиняться, щоб перекусити й попити чаю, Гіккі накаже кожному морякові написати своє ім’я або поставити свій підпис на одній зі смужок паперу й приготуватися до самого жеребкування. Потім Гіккі дасть Гудсеру передивитися всі смужки й привселюдно підтвердити, що кожен моряк написав своє власне справжнє ім’я або поставив особистий підпис. Потім ці смужки з іменами покладуть у кишеню бушлата короля, і на цьому приготування до урочистої церемонії будуть завершені.
58 ГУДСЕР
На південно-західному мисі острова Короля Вільяма
5 жовтня 1848 року
З персонального щоденника доктора Гаррі Д. С. Гудсера:
6, 7 або, можливо, 8 жовтня 1848 року
Я прийняв смертельну дозу трутизни. Через кілька хвилин вона почне діяти. Маю час, щоб дописати свій щоденник.
Ці останні кілька днів я все пригадував подробиці зізнання молодого Годжсона, яке він зробив мені у наметі кілька тижнів тому, в ніч перед тим, як Гіккі його застрелив.
Лейтенант прошепотів:
— Даруйте, що потурбував вас, докторе, але я маю комусь сказати, що мені дуже прикро за свій вчинок.
Я прошептав у відповідь:
— Ви не католик, лейтенанте Годжсон. А я не ваш сповідник. Лягайте спати самі й дайте заснути мені.
Годжсон наполягав:
— Ще раз перепрошую, докторе. Але я маю сказати комусь, як мені соромно, що я зрадив капітана, який завжди був добрим до мене, і що дозволив містеру Гіккі захопити вас у полон. Я щиро шкодую про це, мені невимовно прикро.
Я лежав тихо, мовчав і нічого не відповідав хлопцеві.
— Звідтоді як був убитий Джон, — напосідливо продовжував Годжсон, — тобто лейтенант Ірвінг, мій щирий друг ще з артилерійської школи, я не мав жодних сумнівів, що те вбивство вчинив помічник купора Гіккі, і я боявся його.
— Чому ж ви пов’язали свою долю з містером Гіккі, якщо вважали його таким чудовиськом? — прошепотів я у темряві.
— Я був… наляканий. Я хотів бути на його боці саме тому, що він такий жахливий, — прошепотів Годжсон. А потім хлопчик розплакався.
Я сказав:
— Посоромтеся.
Але я обійняв хлопчика, що все не міг заспокоїтися, й поплескував його по спині, аж поки він заснув.
Наступного ранку містер Гіккі зібрав усіх і наказав Магнусу Менсону примусити лейтенанта Годжсона стати навколішки перед ним, а сам помічник купора тим часом розмахував своїм пістолем і проголошував, що він — містер Гіккі — не терпітиме саботажу, вкотре пояснюючи, що сумлінні люди проміж нас їстимуть і житимуть далі, а нероби мають померти.
Потім він приставив довге дуло пістолета до потилиці Джорджа Годжсона й вибив йому мізки, що вилетіли просто на рінь.
Я маю сказати, що хлопець мужньо зустрів смерть. Весь той ранок він не виказував жодного страху. Його останніми словами, перш ніж прозвучав постріл, були:
— Йди до біса.
Свій власний кінець я хотів би зустріти так само мужньо. Але я точно знаю, що мені це не вдасться.
Театральна вистава містера Гіккі не закінчилася зі смертю лейтенанта Годжсона, не закінчилась вона і тоді, коли Магнус Менсон здер з хлопчика одяг і залишив його труп лежати перед тим зібранням.
Від одного його вигляду мені стислося серце. Як медик, маю сказати, що я навіть не уявляв, будь-яка щойно жива людська істота може бути такою худою, як бідолашний Годжсон. Його руки були просто кістками, обтягнутими шкірою. Ребра й таз випирали так сильно, що ризикували прорвати шкіру. Й усе тіло горопашного хлопця всуціль було вкрите синцями.
Проте містер Гіккі велів мені вийти вперед, дав ножиці й попросив приступати до розтину лейтенантового тіла — просто перед збіговиськом матросів.