Ходити стало дуже важко, відколи мені відтяли сім з десяти пальців на ногах. Я ніколи раніше насправді не розумів, наскільки наші пальці важливі для утримання рівноваги.
І, звісно, біль, який я відчував весь минулий місяць, важко назвати незначним.
Я думаю, що буде гріхом гордині — якщо не гріхом обману — сказати, що я ніколи не помислював про те, щоб для зменшення болю скористатися морфіном, опієм і витяжкою опію (та іншими медичними препаратами), перемішаними в таємній пляшечці, яку я приберігав для своєї останньої години. Але я жодного разу так і не дістав тієї пляшечки зі сховку.
До цього часу.
Зізнаюся, я думав, що суміш подіє швидше.
Я більше не відчуваю своїх ступень — і це є благословенням, — а ноги мої заціпеніли вже аж по коліна. Але при такій швидкості дії трутизни мине ще десять хвилин або більше, перш ніж вона вразить моє серце та інші життєво важливі органи. Я мав би прийняти більшу дозу. Мабуть, я просто боягуз, коли не зміг випити її всю до дна з першого разу.
Мушу визнати — суто з науковою метою, якщо хтось колись знайде мій щоденник, — що ця мікстура не тільки доволі сильно діє, але й доволі сильно дурманить. Якби цього темного штормового вечора тут був ще хтось — крім містера Гіккі й, можливо, містера Менсона у їхній тронній пінасі, — він би побачив, що в останні хвилини свого життя я розслаблено киваю головою й посміхаюся безтямною посмішкою п’янички.
Але я за жодних обставин не рекомендував би повторювати цей експеримент, окрім як з медичною метою, і то лише в разі доконечної потреби.
А тепер настав час сповіді.
Уперше і востаннє в моїй медичній кар’єрі я не зробив усього, що міг, для порятунку пацієнта.
Я говорю, звісно, про бідного містера Магнуса Менсона.
Мій перший діагноз щодо двох кульових ран був брехнею. Кулі насправді були маленького калібру, це так, але в невеличкий пістоль, мабуть, був забитий великий заряд пороху, бо обидві кулі, як для мене стало очевидно під час першого огляду, пробили шкіру велетенського недоумка, шар м’язової тканини й стінку черевної порожнини. Я одразу зрозумів, що кулі застрягли або в шлунку містера Менсона, або в селезінці, або в печінці, або в якомусь іншому життєво важливому органі, так само як і те, що його життя залежить від ретельного обстеження та термінового хірургічного втручання.
Я збрехав.
Якщо є пекло — в яке я більше не вірю, бо ця Земля з деякими людьми на ній сама по собі є справжнісіньким пеклом, жахливим для будь-якого всесвіту, — мене скинуть в найнижче його коло.
Та мені байдуже.
Маю сказати — в грудях у мене похолоділо, й мої ппПаЛЛьці також холодіють.
Коли близько місяця тму розлютвалася буря, я подякував Бг.
Тді здалося, що ми насправді зможемо дйт до табору Терору. Здавалося, що мр. Гіккі переміг. Ми були — як я гадав — менше ніж за двадцять мль вд табору й пррсувалися 3 або 4 милі на день за чудової пгоди, коли налетів прилий з безкнечних штормів.
Якщо є Богг… Я… дякую Тобі, всемилстиви Боже.
Сніг. ТЕмрявва. Жахливі вітри днь і ніч.
Навіть ті моряки, які могли ХДТ, білше не мгли тягнути сани. Вони кинули упряжж. Намети звалило й здуло геть. Т емператра впала до мнус 50 градус.
Зима вдарила, як Гспдн моллллот, і мр. Гіккі нек ммміг нічого вдіяти, лише сидіти на своїй троннійпінасі й перестріляти половину матросів, щоб нагодувати іншу половину.
Хтось із матросів тікав у хуртовину й вмирав.
Хтось з матросів залишався й був застрелений.
ХТСБ з М замерз насмрть.
ХТ з матросів їв інших мтрсв і все одно вмер.
Містер Гіккі і містер Менсонн сидят там у своєм човні на вітрі. І не знаю напвне, але думаю, що мр Менсон ууже померр.
Я вбив його.
Мені так шкооа.
Мені так шкода.
Уссе своє житя, мої брат знає, я хотів би, щоб мій брт був тут зараз зі мно, Томас знв, вс моє жт я лбив Платона й Діалоги Сократа.
Як у випадку з велик Сокатом, у невеликого мене отрута, на яку я заслжив, поширются по всьому тілу, мертвить мої члени й робить мої палц — пальці хірурга — нечутливим паличками й
Такий щасливий
Напсав цю записку моєму переслідувачу
З’ЇЖ ЦІ СМЕРТНІ ОСТАНКИ ДР ГАРРІ Д.С. ГУДСЕРА ЯКЩО ХХОЧЕШ ОТТТРУТА В ЦИХ КІСТКАХ І ПЛОТІ УБ’Є Й ТЕЕБЕ