«Мої матроси! Я маю повернутися до моїх матросів! Попередити їх!»
Уперше за кілька днів він пригадав Гіккі, місячне сяйво, постріли.
Рука Крозьє лежала поперек його грудей, і він спромігся пересунути долоню вище і доторкнутися до місця, куди влучив дріб з рушниці. Верхня частина грудей і ліве плече були всуціль вкриті шрамами й ранами, але він відчував, що рушничні дробини та шматочки одежі, увігнані разом з ними в його тіло, акуратно видалені. Щось м’яке, на кшталт вологого моху або морських водоростей, було прикладене до найбільших ран, і Крозьє одразу ж захотілося відколупати цю бридоту й викинути геть, але йому забракло на це сил.
Спина вгорі у нього боліла чи не більше, ніж пошматовані груди, й Крозьє пригадав ті тортури, коли Сайленс колупалася там лезом свого ножа. А ще він пригадав тихий звук після того, як Гіккі натиснув на гачок, але перш ніж пролунав постріл, — старий порох відсирів, і, очевидно, обидва заряди запалилися зі значно меншою за повну вибуховою силою, — а також згадав потужний удар переднього краю хмари дробу, який закрутив його й жбурнув на кригу. Один раз у нього поцілили, влучивши у спину, на граничній дальності рушничного пострілу й один раз у груди.
«Чи вдалося ескімоські дівчині виколупати всі дробини? Всі клаптики брудного одягу, що увігналися разом з ними у тіло?»
Крозьє примружився у темряві. Він пригадав відвідини доктора Гудсера в лазареті, коли хірург терпляче йому пояснював, що під час війни на морі, а також у випадку з більшістю ран, які отримали люди в їхній експедиції, зазвичай причиною смерті була не сама рана, а сепсис, викликаний занесеною в них інфекцією, який починає розвиватися.
Він повільно провів долонею від грудей до плеча. Він пригадав, що, розрядивши в нього рушницю, Гіккі ще кілька разів вистрілив з його власного пістоля, й перша куля вдарила… сюди. Крозьє судомно видихнув, коли його пальці намацали глибоку дірку в біцепсі. Вона була забита тією самою вологою слизькою бридотою. Біль від дотику був таким сильним, що у нього запаморочилося в голові й накотилася хвиля млості.
Під лівим ребром він намацав ще один кульовий отвір. Доторкнувшись до нього — ледь знайшовши у собі сили, щоб просто дотягнутися до рани рукою, — Крозьє гучно застогнав і на мить втратив свідомість.
Прийшовши до тями, Крозьє зрозумів, що Сайленс виколупала кулю з-під його ребра і наклала на рану таку саму цілющу припарку, якою вона вкривала всі рани на його тілі. Судячи з різкого болю під час дихання та болю й набряків на спині, куля перебила принаймні одне ребро з лівого боку, відхилилася й застрягла під лівою лопаткою. Очевидно, Сайленс її видалила.
Йому знадобилося безліч часу й втратити рештки сил, щоб дотягнутися рукою до найболючішої рани.
Крозьє не пам’ятав, щоб йому стріляли в ногу, але пекучий біль над та під лівим коліном свідчив про те, що третя куля пройшла там навиліт. Він тремтячими пальцями намацав вхідний і вихідний отвори. Двома дюймами вище — й куля роздробила б коліно, коліно коштувало б йому всіє ноги, а нога майже напевне коштувала б життя. Тут також була накладена цілюща припарка, і хоча він відчував струпи на ранах, кровотечі, здавалося, не було.
«Недивно, що згоряю в пропасниці. Я помираю від сепсису».
Але потім він зрозумів, що жар, який він відчуває, можливо, і не від пропасниці. Ці шкури так надійно захищають від холоду, а оголене тіло леді Сайленс поряд виділяло так багато тепла, що він по-справжньому зігрівся вперше з… звідколи? За скільки місяців? Років?
З величезним зусиллям Крозьє відкинув угору запону, що вкривала їх обох, і впустив під неї трохи прохолодного повітря.
Сайленс поворушилася. Але не прокинулася. Розглядаючи її в тьмяному світлі намету, він подумав, що вона виглядає дитиною, як одна з молодших дочок-підлітків його кузена Альберта.
На цій думці — пригадуючи гру в крокет на зеленому газоні в Дубліні, — Крозьє знову поринув у сон.
Вона, вдягнена в парку, сиділа навколішки перед ним. Мотузка, сплетена зі звіриних сухожиль чи кишок, танцювала проміж її пальцями.
Крозьє похмуро споглядав на цю її забавку.
Складні перехрещення мотузки весь час утворювали два візерунки. Перший складався з трьох ліній, що формували вгорі два трикутники, в кутах яких були великі пальці дівчини, а подвійна петля мотузки нижче у центрі візерунка утворювала щось на схоже на загострений купол. Другий візерунок — права рука ескімоски відведена далеко вбік з двома шнурками, що тягнуться майже до її лівої руки, де мотузка охоплює великий палець і мізинець — утворює якийсь маленький вигадливий контур зі здвоєного шнурка, схожий на карикатурну фігурку з чотирма овальними ногами або ластами й головою у вигляді петлі.