Наче на підтвердження цього здогаду, Сайленс розіслала на снігу ведмежу шкуру, а потім акуратно її згорнула, додавши до купи шкур, укладених за його спиною. Неймовірно, але ноги у Крозьє, які ось уже три роки поспіль мерзли щоразу, коли він піднімався на палубу або виходив на кригу і були мокрими й холодними кожної хвилини звідтоді, як він полишив «Терор», зараз були у теплі — холод криги, здавалося, не проникав через товсті підошви зі шкури й трав’яні панчохи, в які він був одягнений.
Поки Сайленс вправними впевненими рухами почала складати намет, Крозьє роздивлявся довкола себе.
Була ніч.
«Чому вона витягла мене вночі? Чи не сталося чогось непередбаченого?»
Швидко розібраний намет зі шкур карибу був встановлений, як він здогадався зі звуків, на паковій кризі, посеред торосів, айсбергів та стикових гребенів, що відбивали неяскраве світло нечисленних зірок, які прозирали проміж низьких хмар. Крозьє побачив темну воду полиньї не далі ніж за тридцять футів від місця, де він лежав у наметі, і його серце гучно закалатало.
«Ми перебуваємо в місцині, де Гіккі підстеріг нас, не далі ніж за дві милі від Рятувального табору. Я знаю дорогу назад».
Потім він зрозумів, що ця полинья значно менша тієї, до якої привів їх Роберт Голдінг, — латка відкритої чорної води була менше восьми футів завдовжки і всього чотири фути завширшки. Довколишні айсберги, що вмерзли у пакову кригу, теж виглядали інакше. Вони були значно вищі й численніші за ті, біля яких Гіккі влаштував засідку. Й стикові гребені тут також вищі.
Крозьє поглянув на небо й побачив тільки проблиски зірок. Якби хмари розійшлися і якби в нього були його секстант та морехідні таблиці й карта, він зміг би визначити свої координати.
«Якби… якби… зміг би…»
Єдине впізнаване скупчення зірок у полі його зору більше скидалася на зимове сузір’я, ніж на ті, що могли бути в цій частині арктичного неба в середині або наприкінці серпня. Крозьє знав, що його підстрелили в ніч проти 17 серпня — він саме закінчив заповнювати вахтовий журнал, коли Роберт Голдінг прибіг до табору, — і був упевнений, що з часу того нападу минуло не більше кількох днів.
Він почав гарячково озиратися довкола себе, аж до крижаних нетрів на видноколі, намагаючись угледіти відсвіти заграви, що вказували б на недавній захід сонця чи близький його схід на півдні. Але бачив лише ніч, сповнену завивання вітру, хмари й кілька тремтливих зірок.
«Боже правий… де сонце?»
Крозьє, хоча й не замерз, затремтів так сильно, що мусив, напруживши свої мізерні сили, обіруч схопитися за купу складених шкур, аби не впасти.
Леді Сайленс робила щось дуже дивне.
Вона розібрала намет кількома швидкими вправними рухами — навіть у цьому тьмяному світлі Крозьє побачив, що зовнішній покрив намету був зроблений зі шкури тюленів, — і зараз, ставши навколішки на одну з тих шкур, своїм ножем-півмісяцем розрізала її навпіл.
Потім вона потягла дві половини цієї тюленячої шкури до полиньї й занурила їх у воду, штовхаючи кривою палицею, щоб вони наскрізь промокли. Повернувшись до місця, де кілька хвилин тому стояв намет, вона витягла морожену рибу з такого собі погрібця, вирубаного у кризі на її половині намету, й жваво виклала вервечку з рибин, голова до хвоста, вздовж одного краю кожної з двох половин шкури, що швидко замерзала.
Крозьє навіть не здогадувався, що в ескімоски на думці. Це дійство скидалося на якийсь божевільний язичницький ритуал, який вона проводила тут, під зорями, під завивання нічного вітру. Проблема була в тому, що дівчина розрізала навпіл тюленячу шкуру з покрівлі їхнього намету. Навіть якщо вона знову поставить цей намет з оленячих шкур, напнутих на вигнуті палиці, ребра та кістки, він більше не захищатиме від вітру та холоду.
Не зважаючи на нього, Сайленс почала туго скручувати кожну половину тюленячої шкури, загортаючи в неї складену вервечкою рибу, смикаючи й розтягуючи мокру шкуру, щоб зробити рулон ще тугішим. Крозьє розважило те, що з одного кінця обох скручених тюленячих шкур вона залишила стирчати половину рибини і зараз заходилася загинати догори голову кожної з них.
Через дві хвилини вона підняла два семифутові шкіряні сувої з рибою, які вже встигли добряче замерзти і перетворитися на подобу довгого вузького дубового бруса із загнутою догори риб’ячою головою на одному кінці, і поклала їх паралельно один одному на кризі.