Саме тоді Справжні Люди довідалися про Седну, яка також відома в інших холодних краях як Uinigumauituq або Nuliajuk. Шамани пояснили, що всі людські істоти — Справжні Люди, червоношкірі тубільці, які жили далеко на південь від Справжніх Людей, і навіть блідолиці люди, які з’явилися значно пізніше, — були народжені після злягання Седни-Уініґумаутак-Нуляюк із собакою. Ось чому собакам дозволено мати імена й душі, ба навіть часточку inua свого хазяїна.
Inua місяця, Анінґат, вступив у кровозмісний зв’язок зі своєю сестрою Сікнік, inua сонця, й жорстоко поводився з нею. Дружина Ананґата, Уліларнак, полюбляла потрошити своїх жертв — звірів чи Справжніх Людей — і так не любила втручання шаманів у вищі матерії, що покарала їх невгамовним реготом. І досі з шаманами трапляються напади невгамовного реготу, від яких вони часто помирають.
Справжні Люди володіють знаннями про трьох наймогутніших духів у Всесвіті — всеохопну Душу Повітря, Душу Моря, що панує над усіма тваринами, які живуть у морі або залежать від моря, й останнього члена цієї трійці, Душу Місяця, — але ці три первісні inuat занадто могутні, щоб звертати увагу на Справжніх Людей (або будь-яких інших людських істот), бо ці первинні inuat настільки ж вищі за інших духів, наскільки ці нижчі духи вищі за людських істот, тож Справжні Люди не поклоняються цій трійці. Шамани вкрай рідко намагаються спілкуватися з цими наймогутнішими духами — такими як Седна — й задовольняються тим, що забороняють Справжнім Людям порушувати табу, щоб не розізлити Душу Моря, Душу Місяця або Душу Повітря.
Але потроху, за багато поколінь, шамани, відомі серед Справжніх Людей як angakkuit, довідалися про багато таємниць прихованого світу й нижчих inuat духів. Сотні років тому дехто з шаманів набув дару, який Мемо Мойра називала другим зором, — дару ясновидіння. Справжні Люди називають цей дар qaumaniq або angakkua — залежно від того, як він проявляється. Як колись людські істоти приручили своїх далеких родичів, вовків, що стали згодом собаками, які мають часточку inua своїх хазяїв, так само angakkuit, що володіли даром читати чужі думки й передавати свої думки іншим, приборкали, приручили й підкорили своїй волі менших духів, які їм траплялися. Ці приручені духи звалися tuurngait, і вони не тільки допомагали шаманам бачити невидимий світ духів і зазирати у далеке минуле, у часи до появи перших людей на Землі, але й осягати думки інших людських істот, щоб дізнаватися про провини Справжніх Людей, які порушують правила світового порядку. Tuurngait, духи-помічники, допомагають шаманам відновлювати порядок і рівновагу речей. Вони навчили angakkuit своєї мови, мови малих духів, яка називається irinaliutit, щоб шамани могли звертатися безпосередньо до свої власних предків і до більш могутніх inuat всесвіту.
Коли шамани вивчили мову irinaliutit своїх духів-помічників tuurngait, вони змогли допомагати людським істотам визнавати свої погані вчинки й провини, щоб лікувати хвороби й упорядковувати хаос, до якого самі люди й доклалися, тобто відновлювати гармонію й порядок світобудови. Ця система правил і табу, запроваджена шаманами, була такою ж складною, як вигадливі візерунки, які й донині жінки з племені Справжніх Людей створюють своїми пальцями, перехрещуючи мотузку, натягнуту між ними.
Шамани були також і захисниками.
Деякі малі злі духи блукали серед Справжніх Людей, завдаючи їм прикрощів і насилаючи негоду, але шамани навчилися створювати священні ножі, наділяючи їх силою вбивати цих tupilait.
Щоб зупинити сніговий буревій, angakkuit винайшли і передавали з покоління у покоління особливий кривий ніж, яким можна перерізати silagiksaqtuq, артерію вітру.
Шамани також уміли літати й виступати посередниками між Справжніми Людьми й духами, але вони могли — і часто це робили — зрадити довіру свого племені й зашкодити йому за допомогою ilisiiqsiniq, могутніх заклинань, після промовляння яких між людьми збурювалися ревнощі, суперництво, ненависть — така сильна, що спонукала представника племені Справжніх Людей безпричинно вбивати інших людей. Часто шаман втрачав владу над своїми tuurngait, помічними духами, і коли таке ставалося, якщо швидко не вдавалося зарадити справі, цей невмілий шаман ставав немов величезною горою залізної руди, що притягувала до себе літні блискавиці, і вибір у Справжніх Людей був невеликий — або зв’язати шамана і кинути його напризволяще, або вбити, відтявши голову й поховавши її подалі від тіла, щоб шаман не зміг ожити й переслідувати своїх кривдників.