Вони не могли вбити цього Бога-що-Крокує-як-Людина — навіть Сайла, Душа Повітря, й Седна, Душа Моря, не змогли здолати talipek Tuunbaq.
Але вони могли стримати його. Вони могли перешкодити йому проникнути далі на південь і зупинити вбивства всіх людських істот і всіх Справжніх Людей.
Найкращі з найкращих шаманів — angakkuit — обрали проміж себе найкращих чоловіків та жінок, які володіли даром ясновидіння і здатністю чути та передавати думки, й звели цих найкращих чоловіків з найкращими жінками, як зараз Справжні Люди злучають їздових собак, щоб отримати досконаліше — сильніше і розумніше — потомство.
Дітей, які згодом народилися від таких шлюбів отримали дар ясновидіння, почали називати sixam ieua, або духи-правителі-неба, і послали їх на північ разом з їхніми родинами, щоб завадити Tuunbaq винищувати Справжніх Людей.
Ці sixam ieua могли спілкуватися з Tuunbaq безпосередньо — не мовою tuurngait, помічних духів, як намагалися звичайні шамани, але звертаючись просто до розуму й душі Tuunbaq.
Духи-правителі-неба навчилися прикликати Tuunbaq своїм горловим співом. Цілком присвятивши себе спілкуванню з Tuunbaq, вони дозволили ревнивому страхітливому створінню позбавити їх здатності розмовляти з іншими людськими істотами. В обмін на те, що tupilek, створіння-вбивця, більше не полюватиме на душі людей, духи-правителі-неба пообіцяли Богу-що-Крокує-як-Людина, що вони — людські істоти та Справжні Люди — більше ніколи не оселятимуться в цьому засніженому крижаному краї. Вони пообіцяли Богу-що-Крокує-як-Людина, що повсякчас його шануватимуть і ніколи не ловитимуть риби та не полюватимуть в його володіннях без його дозволу.
Вони пообіцяли, що всі майбутні покоління sixam ieua та інших Справжніх Людей допомагатимуть Богу-що-Крокує-як-Людина вгамувати його звірячий апетит, ловитимуть для нього рибу, полюватимуть на моржів, тюленів, карибу, зайців, китів, вовків і навіть менших братів Tuunbaq’а — білих ведмедів — для його бенкетів.
Вони пообіцяли, що жодна людська істота на каяку чи човні ніколи не вторгнеться у морські володіння Бога-що-Крокує-як-Людина, хіба тільки щоб доправити йому їжу або проспівати гортанних пісень, які заспокоюють бестію, або віддати кровожерному чудовиську данину.
Провидці sixam ieua знали, що коли у володіннях Tuunbaq’a з’являться блідолиці люди — kabloona, — це буде початком Кінця Часів. Отруєний блідими душами kabloona, Tuunbaq занедужає і помре. Справжні Люди забудуть свої звичаї і свою мову. Їхні домівки будуть сповнені п’янства й розпачу. Чоловіки втратять свою добродушність і битиму своїх дружин. Inua дітей втратять спокій, а Справжні Люди вже не бачитимуть добрих снів.
Духи-володарі-неба знали, що коли Tuunbaq помре від хвороби kabloona, до його холодного білого володіння прийде тепло, і тоді крига почне танути. Білі ведмеді не зможуть збудувати собі барліг, тож їхні ведмежата вмиратимуть. Кити й моржі не матимуть харчів. Позбувшись звичних місць, де вони вили гнізда, птахи кружлятимуть у небі й прикликатимуть на допомогу Ворона. Таким було майбутнє, яке вони бачили.
Sixam ieua знали, що хай би яким жахливим був Tuunbaq, таке майбутнє без нього — і без рідного для них холодного світу — буде ще страшнішим.
Але тоді, задовго до настання Кінця Часів, і тому що молоді прозорливі чоловіки й жінки, які були духами-володарями-неба, розмовляли з Tuunbaq’ом, як могли розмовляти тільки Седна та інші духи — не вголос, але безпосередньо, думками, — все ще живий Бог-що-Крокує-як-Людина дослухався до їхніх пропозицій та їхніх обіцянок.
Tuunbaq, який — подібно до всіх великих inuat духів — любив, щоб перед ним схилялися і його вшановували, погодився. Він пообіцяв харчуватися підношеннями людей, а не їхніми душами.
З покоління в покоління провидці sixam ieua вступали у шлюб тільки з тими людськими істотами, які володіли такими ж здібностями. У ранньому віці кожну дитину sixam ieua позбавляли можливості розмовляти з рештою людей, щоб показати Богу-що-Крокує-як-Людина, що ця дитина присвячує своє життя спілкуванню тільки з ним, з Tuunbaq’ом.
Упродовж багатьох поколінь маленькі родини sixam ieua, які жили набагато далі на північ, ніж інші Справжні Люди (які все ще жахалися Tuunbaq’а), завжди будували свої житла на постійно вкритій снігом та кригою землі й паковій кризі, і їх стали називати Людьми Крокуючого Бога, і навіть їхня мова перетворилася на дивну суміш говірок інших Справжніх Людей.