Спочатку Крозьє подумав був, що вона просто пустує, як дитина, на яку часом скидалася, але потім він зрозумів, що то вона випробувала міцність та стійкість їхнього нового дому.
Наступного дня — ще одного дня без сонячного світла — ескімоска скористалася жировим каганцем, щоб розтопити внутрішню поверхню снігової хатини, а потім дала стінам знову замерзнути, й вони покрилися тонкою, але дуже міцною крижаною кіркою. Потім вона розморозила шкури тюленів, які спершу слугували зовнішнім покривом намету, а потім полоззям саней, прикріпила їх до сухожиль, пропущених через снігові блоки стін і стелі хатини, і тепер вони стали внутрішньою оббивкою хатини. Крозьє одразу зрозумів, що шкури захистили їх від крапель води, які утворювалися, коли всередині їхнього помешкання підвищувалася температура повітря.
Крозьє був вражений тим, наскільки теплим виявився цей сніговий дім: завжди, на око, принаймні на п’ятдесят градусів тепліше, ніж надворі, а часто настільки тепло, що вони обоє залишалися тільки в коротких штанях зі шкіри карибу, коли виповзали з-під хутряних укривал. На сніговому виступі праворуч від входу була облаштована кухонна зона, і на конструкції з рогів та дерева над пальником на тюленячому жиру не тільки висіло все їхнє кухонне начиння, але й сушився одяг. Як тільки Крозьє оклигав настільки, що зміг виходити разом із Сайленс назовні, вона своєю «мотузяною» мовою й жестами пояснила йому, що вони обов’язково мають сушити свою верхню одежу, коли повертаються в снігову хатину.
Окрім кухонної полиці праворуч від входу й крижаної лавки для сидіння ліворуч від нього біля дальньої стіни снігової хатини була широка лежанка для спання.
Кілька уламків дощок і палиці, що колись були елементами каркаса намету, а потім поперечинами саней, Сайленс використала для того, щоб обрамити лежанку, — міцно вмерзлі в сніг, вони оберігали крижані «меблі» від обсипання. Потім Сайленс вистелила снігове ложе залишками моху зі своєї парусинової торби, що мав, імовірно, слугувати ізолюючим матеріалом, а поверх акуратно розіслала шкури карибу та білих ведмедів. Опісля вона знаками показала йому, що вони спатимуть головами до виходу, підклавши під них замість подушок згорнутий одяг, вже сухий. Весь їхній одяг.
У перші дні й тижні Крозьє відмовлявся знімати на ніч свої короткі штани з оленячої шкури, хоча леді Сайленс постійно спала голою, але потім він зрозумів, що в штанах спати надто жарко, а до того ж і незручно. Все ще надто слабкий, щоб відчувати пристрасть до жінки, він скоро звик заповзати під хутряні укривала голим й одягати сухі, не просяклі потом штани та інший одяг тільки вранці.
Щоразу, коли Крозьє прокидався вночі голий поруч із Сайленс, зігрітий під теплими запонами, він намагався пригадати всі ті місяці на борту «Терору», коли він завжди мерз у вологому одязі, на темній нижній палубі смерділо гасом і сечею, а зі стін і стелі, вкритих памороззю, весь час капало. В голландських наметах було ще нестерпніше.
Зараз, вийшовши назовні, він глибше натягнув оторочений хутром каптур парки, щоб захистити обличчя від холоду, й озирнувся.
Звісно, довкола темінь. Крозьє не одразу зміг змиритися з думкою, що він пролежав непритомним — чи мертвим? — багато тижнів з того дня, коли у нього стріляли, перш ніж отямився і усвідомив присутність поряд із собою Сайленс, але під час їхнього довгого санного переходу він побачив дуже нетривале тьмяне світіння на півдні, тож не залишалося сумнівів, що був уже листопад — у кращому випадку. Звідтоді, як вони оселилися у сніговій хатині, Крозьє намагався вести відлік днів, але з цією вічною темрявою та їхнім дивним режимом сну і неспання — йому здавалося, що іноді вони спали по дванадцять годин або й більше, — він не міг знати напевно, скільки тижнів минуло з часу, коли вони сюди дісталися. До того ж через снігові бурани вони часто залишалися в хатині хтозна-скільки днів і ночей поспіль, харчуючись лише мороженою рибою й тюлениною зі своїх запасів.
Сузір’я на небі — а небо сьогодні дуже чисте, отже, день дуже холодний — були зимовими сузір’ями, й повітря було таким холодним, що зорі танцювали й мерехтіли у високості, як усі ці роки, коли Крозьє спостерігав за ними з палуби «Терору» чи інших кораблів, на яких він ходив до Арктики.
Єдина різниця полягала в тому, що зараз йому не було холодно і він не знав, де саме перебуває.
Крозьє по слідах Сайленс обійшов довкола снігової хатини й рушив до вкритого кригою узбережжя й замерзлого моря. Насправді йому не конче треба йти по її слідах, бо він знав, що засніжений берег був десь за сотню ярдів на північ від снігової хатини, й вона завжди ходить до моря полювати на тюленів.