Але цієї темної чи то ночі, чи то дня можна лише вичікувати біля продуховини, і Крозьє ось уже кілька годин поспіль сидів на підстилці зі шкури, спостерігаючи за Сайленс, схиленою над майже непомітним сніговим горбиком. Приблизно кожні півгодини вона повільно тягнулася до гіллястих рогів, знімала з них дивний маленький інструмент — вигнутий шматок сплавної деревини завдовжки дюймів десять з трьома ввіткнутими в нього пташиними кігтями — й шкребла ним по кризі над продуховиною так легенько, що він не чув ані звуку всього за кілька футів від неї. Але тюлень мав чути його досить чітко. Навіть якщо він зараз був біля іншої продуховини, за сотню ярдів звідси, зрештою його здолає цікавість, яка стане для нього фатальною.
З другого боку, Крозьє не розумів, як Сайленс у суцільній темряві може розгледіти тюленя, щоб загарпунити його. Можливо, при сонячному світлі влітку, наприкінці весни або восени його обриси і вгадуються під кригою, а його ніс можна побачити в маленькому отворі продуховини… але у світлі зірок? До того часу, як завібрує її сигнальний пристрій, тюлень може розвернутися й знову пірнути вглиб. Можливо, вона нюхом відчуває його наближення, коли він спливає нагору? Або вгадує його присутність якимось іншим чином?
Крозьє вже встиг добряче замерзнути — свідчення того, що він радше лежав на своїй підстилці зі шкури карибу замість сидіти прямо — і дрімав, коли маленький кістяно-пір’яний пристрій Сайленс завібрував.
Він прокинувся тієї ж миті, як вона почала діяти. Ескімоска підняла гарпун і метнула його прямо вниз у продуховину, перш ніж Крозьє встиг кліпнути й цілком скинути із себе дрімоту. Потім вона відхилилася назад, скільки сили тягнучи на себе товсту вірьовку, що щезала під кригою.
Крозьє ледь звівся на ноги — ліва нога неприємно нила й вгиналася під ним — і пошкандибав до Сайленс так швидко, як тільки міг. Він знав, що настав один з найскладніших моментів полювання на тюленя — необхідно витягти тварину на кригу, поки вона не встигла, звиваючись, зірватися із зазубленого кістяного вістря гарпуна, якщо її лише поранили, або просто застрягла в кризі й зісковзує вглиб, якщо її вбили. Швидкість, як ніколи не втомлювалися повторювати на Королівському флоті, — запорука всього.
Разом вони висмикнули важку тварину з ополонки, Сайленс тягнула за мотузку однією, несподівано сильною, рукою й роздовбувала кригу ножем, затиснутим у другій руці, розширюючи лунку.
Тюлень був мертвий, але слизькіший за все, що Крозьє будь-коли зустрічав. Він підсунув руки в рукавицях під основу ластів, стараючись уникати гострих як лезо зазублин на їх кінці, й виволік мертву тварину на кригу. Весь цей час він важко дихав, лаявся й сміявся — звільнений від необхідності поводитися тихо, — а Сайленс, звісно ж, залишалася мовчазною, хіба що легенько присвистувала на видиху.
Коли тюленя нарешті витягли на кригу, він відійшов назад, знаючи, що буде далі.
Тюлень, ледь помітний у світлі зірок, що пробивалося крізь низькі хмари, лежав з розплющеними чорними очима, в яких, здавалося, застиг осуд, з його відкритої пащі на біло-синій сніг стікала цівка чорної на вигляд крові.
Ледь засапана, Сайленс стала на кризі навколішки, тоді навкарачки, а потім лягала на живіт, наблизившись обличчям до морди мертвого тюленя. Крозьє тихо відступав ще на крок. Дивно, але він зараз почувався майже так само, як хлопцем у церкві Мемо Мойри.
Сягнувши рукою під парку, Сайленс витягла малесеньку закорковану пляшечку, зроблену з кістки, й набрала з неї в рота води. Вона тримала пляшечку на голих грудях під хутром, щоб вода не замерзла.
Дівчина посунулася вперед й притиснулася губами до тюленячих губ в дивній подобі поцілунку, навіть розтуляючи свого рота так само, як це роблять шльондри, цілуючи чоловіків, принаймні на чотирьох континентах, де побував Крозьє.
«Але у неї немає язика», — нагадав він собі.
Сайленс випустила воду зі свого рота в пащу тюленя.
Крозьє знав: якщо минущій душі тюленя, яка ще не покинула тіла, подобається краса вправно зробленого гарпуна й зазубреного кістяного вістря, що вбило його, якщо йому до вподоби непомітність і терплячості Сайленс та інші її мисливські навички, і особливо якщо їй подобається вода з її рота, вона розповість іншим душам тюленів, що вони мають прийти до цієї мисливиці, якщо хочуть напитися свіжої, чистої води.