Крозьє й гадки не мав, звідкіля він це знає, — Сайленс ніколи не пояснювала йому цього ні за допомогою мотузки, ні жестами, — але він знав, що це саме так. Немов це знання приходило до нього разом з головним болем, який щоранку його діймав.
Ритуал закінчено, Сайленс звелася на ноги, обтрусила сніг зі штанів і парки, зібрала всі свої дорогоцінні інструменти й гарпун, і вони разом поволокли мертвого тюленя до своєї снігової хатки, до якої було приблизно дві сотні ярдів.
Вони їли весь вечір. Крозьє мав відчуття, що він ніколи не насититься м’ясом та ворванню. До кінця цього вечора обличчя обох були такими масними, як дупа поросяти, й він показав пальцем на своє лице, потім на лице Сайленс й вибухнув сміхом.
Сайленс, звичайно ж, ніколи не сміялася, але Крозьє здалося, що її обличчям промайнула легенька тінь усмішки, перш ніж вона протиснулася вниз тунелем, що вів назовні, й повернулася — гола, в самих тільки коротких штанах — з повними пригорщами снігу, щоб спочатку вимити ним обличчя, а потім утертися м’якою шкурою карибу.
Вони пили крижану воду, розігрівали і знову їли тюленину, і знову запивали її водою, потім вибралися надвір і розійшлися в різні боки до вітру, повернувшись, розвісили свою вологу одежу на сушарці над палаючою потихеньку ворванню, вимили руки й обличчя, почистили зуби пальцями й обгорнутими мотузочкою гілками, аж нарешті заповзли голі під хутряні укривала.
Крозьє саме задрімав і проснувся від того, що відчув маленьку долоню Сайленс на своєму стегні та члені.
Він відгукнувся негайно, ствердів та піднявся. Крозьє не забув своїх колишніх душевних мук та упередження проти стосунків з ескімоскою: це все стало неважливим, коли її тоненькі, але наполегливі пальчики зімкнулися довкола його пеніса.
Вони обоє важко дихали. Вона закинула свою ногу на його стегно й водила нею вгору-вниз. Він стиснув її груди — такі теплі, — а потім опустив руки нижче й згріб її круглий задок, ще щільніше притискаючи її промежину до своєї ноги. Член був неймовірно твердим і пульсуючим, його набрякла голівка вібрувала, як пір’їна сигнального пристрою для полювання на тюленя, щоразу, коли він торкався її теплої шкіри. Його тіло, як допитливий тюлень, швидко визирало на поверхню відчуттів, попри його мудрі інстинкти.
Сайленс відкинула вбік укривало, осідлала його і рухом руки, таким само стрімким, наче метала гарпун, схопила його член і проштовхнула всередину себе.
— О Господи, — прохрипів він, коли вони злилися воєдино. Крозьє відчув своїм членом пружний опір, потім, здолавши той опір, зрозумів — геть приголомшений, — що він оволодів незайманою. Або ж цнотливиця оволоділа ним.
— О Боже! — не стримався він від вигуку, коли вони почали рухатися ще швидше.
Він притягнув її до себе за плечі й спробував поцілувати, але вона відвернула обличчя й притислася до його щоки, потім до шиї. Крозьє забув, що ескімоські жінки не вміють цілуватися… і це було перше, про що будь-який англійський полярний дослідник дізнавався від бувалих ветеранів.
Та байдуже.
Він вибухнув усередині неї за хвилину чи й менше. І ця хвилина тривала так довго.
Сайленс ще трохи полежала на ньому, її маленькі спітнілі груди притискалися до його так само спітнілих грудей. Він відчував її швидке серцебиття й знав, що вона теж чує калатання його серця.
Коли до нього повернулася здатність думати, він перейнявся тим, чи немає крові. Він не хотів забруднити таких гарних білих покривал.
Але Сайленс знову стисла свої стегна. Зараз вона сіла прямо, так само осідлавши його, дивлячись на нього незмигним поглядом своїх чорних очей. Її темні соски здавалися ще однією парою очей, що пильно спостерігали за ним. Він усе ще був твердим всередині неї, і від її рухів — це просто неймовірно, такого ще ніколи не траплялося з Френсісом Крозьє, коли він злягався з повіями в Англії, Австралії, Новій Зеландії, Південній Америці та в багатьох інших країнах, — він знову відчув збудження, налився ще більше й почав у відповідь рухати своїми стегнами.
Вона закинула голову назад й вперлася своєю сильною рукою в його груди.
Так вони кохалися годинами. Одного разу вона підвелася з їхнього снігового ложа, але лише для того, щоб принести обом попити води — розтопленого снігу в маленькій бляшанці Ґолднера, яка висіла на сушарці над полум’ям, — а коли вони напилися, спокійно змила зі своїх стегон маленькі плямки крові.