Вона піде.
Крозьє знав це так само напевно, як знав усе інше.
Вона піде туди слідом за ним. І помре там — дуже швидко. Від горя, від чужинськості незнайомого світу і від злих, дріб’язкових, ворожих і непогамовних думок, які проникатимуть у неї, як отрута з консервів Ґолднера проникла у Фітцджеймса — непомітно, підступно, смертельно.
Він знав це напевне.
Але Крозьє міг би зростити їхнього сина в Америці й почати нове життя у цій майже цивілізованій країні, можливо, стати капітаном якогось тамтешнього приватного вітрильника. Він зазнав цілковитої невдачі як капітан Королівського військово-морського флоту й Служби географічних досліджень, як офіцер і як джентльмен — гаразд, джентльменом він ніколи не був, — але жодному стерву в Америці про це знати не потрібно.
Ні, ні, на великому вітрильнику він, рано чи пізно, опиниться в тих місцях і портах, де його можуть знати. Якщо його впізнає хтось з англійських флотських офіцерів, його повісять як дезертира. Але ось маленьке рибальське судно… рибальство неподалік якогось невеличкого містечка на узбережжі Нової Англії, де, можливо, в порту на нього чекатиме американська дружина, що разом з ним виховує його сина після смерті Сайленс.
«Американська дружина?»
Крозьє зиркнув на Сайленс, що йшла у запрягу праворуч від нього, тягла лямку разом з ним. Малиновий, червоний, пурпуровий та білий кольори полярного сяйва над ними забарвили її хутряну парку з каптуром. Вона не дивилася на нього. Але він був певен, що вона знає, про що він думає. Або якщо не знає зараз, то дізнається пізніше, коли вони лежатимуть в обіймах одне одного і бачитимуть сни.
Він не може повернутися до Англії. Він не може поїхати до Америки.
Але альтернатива…
Він здригнувся й натягнув нижче свій каптур, щоб облямівка з хутра полярного ведмедя краще затримувала тепло його дихання.
Френсіс Крозьє ні у що не вірив. «Життя у людини одне, і воно безталанне, злиденне, мерзосвітне, жорстоке й коротке». В ньому немає жодного плану, немає сенсу, немає прихованих таємниць, які компенсували б ох-які-очевидні нещастя й банальності. Нічого з того, чого він навчився протягом останніх шести місяців, не переконало його у протилежному.
Чи переконало?
Разом вони тягнули сани все далі й далі по скутому кригою морю.
На восьмий день вони зупинилися.
Ця крижина нічим не відрізнялася від більшості інших пакових крижин, які вони перетнули минулого тижня, — можливо, трохи рівніша, можливо, тут дещо менше величезних крижаних брил і стикових гребенів, але, по суті, це була така ж пакова крижина, як і решта. Крозьє бачив віддалік кілька маленьких незамерзлих ополонок — їхня темна вода здавалася плямами на білій кризі, — і крига в деяких місцях розкололася, утворивши кілька вузьких тимчасових розводь, що нікуди не вели. Якщо весна цьогоріч не настане на два місяці раніше належного часу, це була гарна демонстрація її торжества. Але Крозьє за роки своїх арктичних мандрів і раніше бачив достатньо таких фальшивих відлиг і достеменно знав, що справжнє скресання пакової криги розпочнеться тільки наприкінці квітня або й пізніше.
А тим часом довкола рясніють латки відкритої води та доволі дихальних лунок тюленів, — можливо, у них є навіть шанс вполювати моржа чи нарвала, якщо ті з’являться, але Сайленс не цікавило полювання.
Обоє покинули запряг і роззирнулися. Вони зупинилися опівдні в короткий проміжок часу, коли сутінки правлять за день.
Сайленс стала перед Крозьє, зняла його рукавиці, а потім стягнула свої. Вітер був дуже студеним, тож їхні руки не можна було тримати на холоді більше хвилини, але в цю хвилину вона стиснула його руки у своїх, пильно дивлячись йому в очі. Вона перевела свій погляд на схід, потім подивилася на південь, а потім знову на нього.
Питання було зрозумілим.
Крозьє відчув, як у нього шалено закалатало серце. Він не міг пригадати жодного випадку у своєму дорослому житті — навіть тієї ночі, коли Гіккі підстеріг його, — щоб він почувався таким переляканим.
— Так, — сказав він.
Сайленс знову одягла свої рукавиці й почала розвантажувати сани.
Допомагаючи їй викладати на кригу речі, а потім розбирати самі сани, він вкотре вражався, як вона змогла знайти це місце. Він уже помітив, що хоча іноді вона орієнтується за зорями та місяцем, набагато частіше Сайленс просто дуже уважно придивляється до орієнтирів на місцевості. Навіть посеред пустельних крижаних полів вона ретельно рахує стикові гребені й снігові вали, наметені вітром, зауважуючи, в якому напрямку тягнуться ці гребені. Як і Сайленс, Крозьє почав вимірювати час не днями, а ночівлями: скільки разів вони зупинялися, щоб поспати, — байдуже, вдень це було чи вночі.