Айб-йб, айб-йб-йб…
Айі, яаі, йб…
Скажи, чи було життя таким прекрасним на землі?
Тут я сповнююсь радістю,
Коли зазоріє світанок
Тут я сповнююсь радістю,
Коли зазоріє світанок
І велике сонце піднімається на небо.
Але там, де ти,
Я лежу і тремчу від страху
Перед личинками і хробаками
Або морськими створіннями без душі,
Які точать мої ключиці
Й виїдають мої очі.
Айі, яі, йб…
Айб-йб, айб-йб-йб…
Айяа, яа, япапе!
Айяа, яа, япапе!
Крозьє прокинувся, обливаючись холодним потом. Він побачив, що Сайленс уже проснулася й дивиться на нього своїми темними незмигними очима, і в момент безмежного жаху він зрозумів, що зараз чув не голос дружини, яка співала пісню мерця — пісню мертвої людини, звернену до свого попереднього втілення, — а голос свого ненародженого сина.
Крозьє разом з дружиною підвелися й одяглися в урочистій тиші. Надворі, попри те, що зараз був, мабуть, ранок, все ще стояла ніч, але ніч тисяч неймовірних кольорів, що затьмарювали мерехтливі зорі.
Тріск скресаючої криги все ще звучав барабанним боєм.
66
Тепер залишалося лише здатися або померти. Або й те, й інше.
Хлопчик і чоловік, яким він був і став за п’ятдесят років, радше помер би, ніж здався. Той чоловік, яким він є зараз, теж радше помре, ніж здасться.
Але що таке власне смерть, як не остаточна капітуляція? Блакитне полум’я у його грудях не змириться з тим, що вибору катма. За минулі тижні, лежачи під хутряними укривалами в їхній сніговій хатині, він довідався про інший різновид капітуляції. Свого роду смерть. Зміну буття одним на буття чимось іншим, і не особою і не знеособленим.
Якщо дві такі різні людини, які зовсім не спілкуються за допомогою слів, можуть бачити однакові сни, тоді, можливо, — навіть якщо відкинути всі сни й ігнорувати всі інші вірування, — різні реальності також можуть накладатися одна на одну.
Він був дуже наляканий.
Вони вибралися з намету, вдягнені тільки у чоботи, панчохи, короткі штани й тонкі сорочки зі шкіри карибу, які вони іноді носили під парками. Тієї ночі було дуже холодно, але з проблиском полуденного сонця вітер стих.
Він не знав, котра година. Сонце вже давно сховалося за видноколом, а вони ще не лягали спати.
Крига під тиском тріщала з ритмічними звуками барабанного бою. Поруч з наметом відкрилися нові розводдя.
Полярне сяйво опускало світляні запинала від зоряного зеніту до біло-крижаного горизонту, посилаючи відблиски на північ, на схід, на південь і на захід. Усе навколо, разом з білим чоловіком і темношкірою жінкою, забарвлювалось у багрянець, бузковий, жовтий та синій кольори.
Він став навколішки і відкинув назад голову.
Вона стояла над ним, ледь нахилившись, наче пильнувала тюленя в продуховині.
Навчений, він тримав руки опущеними, а вона міцно обхопила його за плечі. Голіруч.
Вона опустила голову й широко відкрила рота. Він розтулив свого. Його губи майже торкалися її губ.
Вона глибоко вдихнула, припала своїми губами до його й почала дути в його відкритий рот, у його горлянку.
Саме з цим — коли вони вправлялися довгими годинами серед зимової темряви — він мав найбільші проблеми. Вдихати видих іншого — це як захлинатися водою, потопати. Його тіло пручалося, він з усіх сил намагався не стулити рота й не відхилитися. Він думав, що не витримає, здасться.
Kattajjaq. Pirkusirtuk. Nipaquhiit. Всі імена, які так дивно звучали і які він пам’ятає зі своїх снів. Усі імена, які отримували Справжні Люди, що живуть у льодах Північного полярного кола, за те, що вони із Сайленс робили зараз.
Вона почала з короткої ритмічної послідовності нот.
Вона грала на його голосових зв’язках, як на очеретяній сопілці.
Тихі звуки линули понад сніговою пустелею й зливалися з тріском криги та пульсуванням полярного сяйва.
Вона повторила ритмічний лейтмотив, цього разу роблячи короткі паузи між звуками.
Він видихав її подих зі своїх легенів, додаючи власний, і вдував назад у її відкритий рот.
У неї не було язика, але голосові зв’язки залишилися неушкодженими. Реагуючи на його дихання, вони коливалися й видавали високі чисті звуки.
Вона видобувала музику з його горлянки. Він видобував музику з її. Ритмічна мелодія пришвидшувалася, звуки накочувалися один на одного, немов підганяли один одного. Суголосся музичних фраз стало складнішим — репродукована горлом мелодія, схожа на спів флейти і гобоя водночас, так само як і на спів людини, розлягалася на багато миль над підсвіченою полярним сяйвом кригою.