І трохи кісток.
Він знайшов кілька довгих кісток, шматки погризеного хребта і тільки один череп — без нижньої щелепи. Тримаючи той череп у своїх руках два літа тому, він благав Бога, щоб це не був доктор Гудсер.
Він зібрав усі розкидані й погризені nanuq кістки й поховав разом з черепом в одній могилі, поклавши на надгробок, складений з каміння, виделку, яку він знайшов серед ріні, за звичаєм Справжніх Людей і Людей Ходячого Бога, з якими він провів літо і які посилали корисні інструменти й любі серцю покійника речі у світ духів разом із мертвим.
Уже поклавши виделку, він усвідомив, що inuit подумали б про це як про обурливе марнотратство дорогоцінного металу.
Тоді він вирішив прочитати над могилою молитву.
Молитви мовою інуктікут, які він чув останні три місяці, не підходили. Але у своїх недолугих спробах вивчити ескімоську мову — попри те, що він ніколи не зможе вимовити нею жодного слова, — того літа він розважався тим, що намагався перекласти Отче Наш мовою інуктікут.
Того вечора, стоячи біля нагробка, під яким лежали кістки його товаришів, він намагався подумки проказати цю молитву:
Nelegauvot kailaule. Pijornajat pinatuale nuname sorlo kilangme…
Отче наш, що є на небесах, нехай святиться ім’я Твоє…
Це все, на що він спромігся два роки тому, але й цього було достатньо.
Зараз, майже два роки по тому, повертаючись до своєї дружини з Рятувального табору, який виглядав ще спустошенішим, ніж раніше — виделка щезла, надгробок зруйнований, могила сплюндрована Справжніми Людьми з півдня, навіть кістки безслідно зникли — Таліріктаґ посміхнувся, усвідомивши, що навіть якщо йому подарують біблійні роки життя, він усе одно ніколи не оволодіє мовою Справжніх Людей.
Кожне слово цієї мови — навіть прості іменники — мали десятки значень, а тонкощі синтаксису були далеко за межами розуміння чоловіка середнього віку, який ще хлопчиськом пішов у море й так і не вивчив навіть латини. Дякувати Богові, йому ніколи не доведеться говорити цією мовою вголос. Силкуючись зрозуміти потік слів, сповнених клацаючих звуків, він отримував лише головний біль, на кшталт того, що мучив його, коли він тільки починав бачити сни Сілни.
Великий Ведмідь, наприклад. Звичайний білий ведмідь. Люди Ходячого Бога та інші Справжні Люди, з якими він зустрічався упродовж двох останніх років, називали його nanuq, що було доволі просто, але він також чув варіанти, які можна було б записати — англійською, бо свого письма Справжні Люди не мали — як nanoq, ndnuvak, nannuraluk, takoaq, pisugtoo, та ayualunaq. А зараз від Інупіюка, цього мисливця з півдня (який, він уже зрозумів, зовсім не був таким недоумком, як твердив Асіяюк), він дізнався, що в багатьох південних племенах Справжніх Людей Великого Ведмедя називають також Tornårssuk.
Кілька болісних місяців, коли у нього все ще гоїлися рани й він учився їсти та ковтати заново, він був цілком задоволений тим, що взагалі не мав імені. Потім, після випадку під час полювання на білого ведмедя того першого літа, коли він сам-один витягнув з води тушу мертвого ведмедя, чого не вдалося зробити трьом мисливцям із запрягом собак (річ була зовсім не в його надлюдській силі, просто лише він побачив, де линь їхнього гарпуна зачепився за виступ крижини), рід Асіяюка почав називати його Таліріктаґ — «Сильна рука», і він не заперечував проти цього, хоча йому значно краще велося без імені. Асіяюк тоді сказав, що разом з іменем він отримав пам’ять душі попередньої «Сильної Руки», який загинув від рук kabloona.
Кількома місяцями раніше, коли вони із Сайленс прийшли до селища, де стояли iglu, щоб жінки допомогли їй під час пологів — на світ мав з’явитися Ворон, — він не був здивований, довідавшись, що Справжні Люди, які спілкуються мовою інуктікут, називають його дружину іменем Сілна.
Він бачив, що вона втілює водночас дух Сайли, богині повітря, і дух Седни, богині моря. Свого таємного імені sixam ieua, повелительки духів, вона не хотіла або не могла повідомити йому ні за допомогою мотузки, ні через сни.
Він знав своє власне таємне ім’я. Тієї першої ночі нестерпних страждань після того, як Tuunbaq забрав у нього язик і колишнє життя, він почув своє таємне ім’я у сні. Але він ніколи нікому його не скаже, навіть Сілні, яку все ще називав Сайленс, подумки спілкуючись з нею під час кохання та в їхніх спільних снах.