Селище називалося Талойоак, де у наметах і снігових хатинах мешкало десь із шістдесят людей. Там були навіть будинки з дерну, що притулилися до скель з кручі, дахи яких улітку зазеленіють травою.
Місцевий народ звався олікаталіками. За його припущеннями, це слово означало «люди з каптурами», хоча хутряні шкури, які вони носили на плечах, більше скидалися на англійські вовняні шарфи, ніж на справжні каптури. Вождь був приблизно ровесником Таліріктаґа й виглядав достатньо привабливим, хоча в нього не залишилося зубів, тому він здавався старшим за свої роки. Його звали Ікпакхуак, що, за словами Асіяюка, означало «Брудний». Але, наскільки міг судити Таліріктаґ з його вигляду і запаху, Ікпакхуак був не брудніший за решту й чистіший за декого.
Набагато молодшу за нього дружину Ікпакхуака звали Пґілак. Асіяюк самовдоволено розтлумачив, що це ім’я означало «Крижаний Дім». Але поводження Гіґілак з гостями в жодному разі не було холодним; вона разом зі своїм чоловіком тепло привітали родину Таліріктаґа, нагодувавши гарячою їжею та вручивши подарунки.
Він усвідомив, що ніколи не зможе зрозуміти цих людей.
Ікпакхуак, Гіґілак та інші члени посімейства приготували для них umingmak, біфштекси з м’яса мускусного бика, їхню святкову страву, яка дуже припала до смаку Таліріктаґу, але якою буквально давилися Сілна, Асіяюк, Науйя й решта племені, бо вони були netsilik — «людьми тюленя». Після всіх привітальних церемоній та частування він спромігся мовою жестів перевести розмову на подарунки kabloona.
Ікпакхуак визнав, що «люди з каптурами» насправді мають такі скарби, але перш ніж показати їх гостям, він попросив Сілну з Таліріктаґом продемонструвати мешканцям селища свої чари. Більшість олікаталіків ніколи в житті не бачили жодного sixam ieua — хіба що десятиліття тому Ікпакхуак знав батька Сілни, Айю, — тож Ікпакхуак чемно попросив Сілну й Таліріктаґа трохи політати довкола селища й, можливо, перетворитися на тюленів, тільки, якщо їхня ласка, не на ведмедів.
Сілна пояснила — послуговуючись «мотузяною» мовою, з якої перекладав Асіяюк, — що двоє повелителів-духів-неба не бажають цього робити, але вони обоє покажуть гостинним олікаталікам оцупки їхніх язиків, які забрав у них Tuunbaq, а її чоловік, kabloona sixam ieua, дасть їм рідкісну можливість побачити його шрами… згоїни, які залишилися від ран, отриманих у жорстокій битві зі злими духами кілька років тому.
Це повністю задовольнило Ікпакхуака та його людей.
Після демонстрації шрамів Таліріктаґу вдалося змусити Асіяюка повернутися до розмови про дари kabloona.
Ікпакхуак одразу кивнув, ляснув у долоні й послав хлопців принести скарби. Вони передавалися по колу.
Там були різноманітні дерев’яні деталі, серед яких відколотий і гарно збережений шматок такелажного бруса.
Там були золоті ґудзики з якорем — символом Адміралтейства та Служби географічних досліджень.
Там був фрагмент любовно вишитої моряцької нижньої сорочки.
Там був золотий годинник, ланцюжок, на якому його, мабуть, носили, й жменя монет. Ініціали на задній кришці годинника ЧФдВ — Чарльз ДеВо.
Там був срібний пенал для олівців з ініціалами ЕС усередині.
Там була репліка золотої медалі, яку колись Адміралтейство вручило серу Джону Франкліну.
Там були срібні виделки та ложки з гербами різних офіцерів Франкліна.
Там була маленька китайська тарілка з написаним на ній кольоровою емаллю іменем «Сер Джон Франклін».
Там був хірургічний скальпель.
Там була переносна конторка з червоного дерева для письма, яку чоловік, що зараз тримав її в руках, одразу впізнав, бо вона була його власна.
«Невже ми справді тягнули все це гівно сотні миль у шлюпках? — думав Крозьє. — А до цього ще тисячі миль з Англії? Про що ми тільки думали?»
Він відчув, як на нього накочується хвиля нудоти, й заплющив очі, борючись з її нападом. Сайленс доторкнулася до його руки. Вона збагнула його внутрішній стан, збурення суперечливих почуттів. Він подивився в її очі, щоб запевнити, що насправді він усе ще тут, з нею, хоча він був не тут. Не насправді. Не повністю.
Вони вирушили на веслах уздовж берега на захід, до гирла річки Бека. Ікпакхуакові олікаталіки були не зовсім щирими, ухилялися від відповіді, де вони знайшли свої скарби kabloona. Хтось казав, що вони з місця, яке зветься Кінуна — це міг бути один з численних острівців у протоці на південь від острова Короля Вільяма, — але більшість мисливців говорили, що вони знайшли скарби на захід від Талойоака, в місцині, яку вони називали Куґлуктук, що, за словами Асіяюка, означало «Місце Водоспадів».