Крозьє вирішив, що йдеться про перший маленький водоспад, про який він читав у Бека і який, судячи з його слів, був неподалік від гирла Великої Рибної Річки.
Тиждень вони провели там у пошуках. Асіяюк, його дружина і троє мисливців залишились з umiak у гирлі річки, але Крозьє та Сайленс зі своїми дітьми, мисливцем Інупіюком, якого все ще гризла цікавість, та іншими мисливцями піднялися на каяку вгору за течією десь на три милі до першого перекату. Там він знайшов клепки від бочки. Шкіряну підошву черевика з дірками від гвіздків. З-під піску й багнюки на березі річки витягнув восьмифутовий вигнутий і колись відполірований шматок дубової дошки, який міг бути частиною планшира одного з катерів. (Він став би цілим скарбом для олікаталків.) І нічого більше. Вони поверталися розчаровані, веслуючи вниз за течією до узбережжя, коли натрапили на якогось старого з трьома дружинами та чотирма шмаркатими дітьми.
Жінки тягли на своїх спинах згорнуті шкури карибу, і вони, за словами того чоловіка, прийшли до річки порибалити. Він ніколи раніше не бачив жодного kabloona, а одразу двох без’язиких sixam ieua, повелителів духів, і поготів і був дуже наляканий, але один з мисливців, що були з Крозьє, вгамував його страхи. Старого звали Пугтурак, і він був з громади Кікіктак’юак, що належала до племені Справжніх Людей. Після обміну їжею та жартами стариган поцікавився, що вони роблять так далеко на північ від земель народу Ходячого Бога, і коли один з мисливців пояснив, що вони шукають живих чи мертвих kabloona, які могли проходити цією місциною, — або їхні скарби, — Пугтурак сказав, що він ніколи не чув про kabloona, які б пропливали цією річкою, але, прожувавши тюленяче м’ясо, яким вони його пригостили, додав:
— Минулої зими я бачив великий човен kabloona — такий великий, як айсберг, — з трьома палицями, що стирчали з нього, застряглий у кризі біля Ут’юліка. Я думаю, в його череві були мертві kabloona. Деякі з наших молодших чоловіків проникли всередину того човна — їм довелося прорубати своїми сокирами «із зоряного гівна» діру в його боці, — але вони залишили всі дерев’яні та металеві скарби там, де знайшли, й сказали, що цей дім з трьома патиками населений привидами.
Крозьє подивився на Сайленс.
«Я правильно його зрозумів?»
«Так», — кивнула вона.
Каннеюк заплакала, й Сілна розгорнула поли своєї літньої парки й почала годувати дитину.
Крозьє стояв на кручі й дивився на корабель, вмерзлий у кригу. Це був корабель Її Величності «Терор».
Їхня мандрівка від гирла річки Бека на захід до цієї ділянки узбережжя Ут’юлік зайняла вісім днів. Через мисливців племені Людей Ходячого Бога, які розуміли його жести, Крозьє запропонував Пугтуракові винагороду, якщо старий погодиться разом зі своєю родиною поїхати з ними й показати їм дорогу до човна kabloona з трьома патиками, що стирчать з його даху, але старий Кікіктарк’юак не хотів більше мати справи із зачаклованим трипатиковим домом kabloona. Хоча минулої зими він не заходив досередини човна з молодими чоловіками племені, він бачив, що те місце було споганене piifxaaq — небезпечними капосними духами, які його населяли.
Ут’юліком інуїти називали західне узбережжя півострова, який Крозьє за картами знав під іменем Аделаїди. Розводдя чистої води закінчилися не дуже далеко на захід від затоки, що вела на південь до гирла річки Бека — вузьку протоку там скувала пакова крига, — тож вони були змушені висадитися на березі, сховати каяки й Асіяюків umiak та продовжити рухатися на важкому тринадцятифутовому kamatik, який тягли шість їздових собак. Скориставшись якимсь своїм методом суходільного розрахунку курсу, якого, Крозьє знав, він ніколи не збагне, Сайленс провела їх через перешийок півострова завширшки близько двадцяти п’яти миль до тієї ділянки західного узбережжя, де Пугтурак казав, що бачив корабель… і навіть, зізнавався, стояв на його палубі.
Асіяюк не хотів залишати свого зручного човна, коли настав час рушати навпростець до суходолу. Якби Сілна, одна з найшанованіших у племені Людей Ходячого Бога повелительок духів, не виказала б свого щирого прохання, щоб він їх супроводжував — а прохання sixam ieua було наказом навіть для найсуворішого з шаманів, — Асіяюк наказав би своїм мисливцям відвезти його додому. Зрештою він дуже зручно влаштувався в kamatik і їхав, укрившись хутряними запонами, та навіть час від часу допомагав, кидаючи камінці в їздових собак і вигукуючи «Хоу! Хоу! Хоу!» — коли хотів, щоб вони повернули ліворуч, і «Ґі! Ґі! Ґі!» — коли хотів, щоб вони звернули праворуч. Крозьє здогадувався, що старий шаман заново відкриває для себе молодецьке задоволення від катання на санях, які тягне собачий запряг.