Зараз було пізнє пообіддя їхнього восьмого дня подорожі, і вони дивилися вниз на корабель Її Величності «Терор». Навіть Асіяюк здавався переляканим і пригніченим.
У найточнішому описі місцеположення корабля, який дав Пугтурак, йшлося про те, що трипатиковий дім «вмерз у кригу біля острова близько п’яти миль прямо на захід від одного мису» і що він разом зі своїм мисливським загоном «потім мав пройти близько трьох миль на північ через рівну кригу, проминувши на своєму шляху кілька островів, щоб дістатися від того мису до корабля. Вони побачили корабель зі скелі на північному краю великого острова».
Звісно, Путтурак не вживав слів «миля» чи «корабель», ні навіть «мис». Що насправді сказав старий, так це те, що трипатиковий дім kabloona з бортами, як в umiak, був за кілька годин ходу на захід від tikerqat, що означало «два пальці», як Справжні Люди називали два вузькі миси на цій ділянці узбережжя Ут’юлік, і неподалік від північного краю тамтешнього великого острова.
Крозьє зі своїм загоном з десяти людей — мисливець з півдня, Інупіюк, залишався з ними до самого кінця — пройшов на захід через нерівний лід від «двох пальців» і перетнув два острівці, перш ніж дістався більшого. На північному краю цього великого острова вони знайшли скелю, що підносилася майже на сотню футів над паковою кригою.
За дві-три милі від берега три високі щогли корабля Її Величності «Терор» накренилися під низькими хмарами.
Крозьє, звісно, став би у пригоді його далекогляд, але він і без нього впізнав щогли свого старого корабля.
Путтурак мав слушність — крига на цьому останньому відтинку шляху була набагато рівніша, ніж на березі та паковий лід між материком та островами. Своїм досвідченим капітанським оком Крозьє одразу визначив причину цього: ланцюг невеличких острівців, який тягнувся звідси на північний схід, утворював такий собі природний хвилелом, що захищав цю ділянку моря площею п’ятнадцять-двадцять квадратних миль від панівних північно-західних вітрів.
Яким чином «Терор» зрештою міг опинитися тут, майже за дві сотні миль на південь від місця, де він майже три роки простояв вмерзий у кригу неподалік від «Еребуса», було поза межами розуміння Крозьє.
Але морочитися над цієї загадкою лишилося недовго.
Справжні Люди, так само як і Люди Ходячого Бога, які рік за роком жили в тіні чудовиська, наближалися до корабля з очевидною осторогою. Розмови Пугтурака про привидів й злих духів справили на них неабияке враження — навіть на Асіяюка, Науйю та мисливців, які не були присутніми під час зустрічі зі старим. Сам Асіяюк усю дорогу, поки вони йшли по кризі, бурмотів заклинання, що мали відлякувати привидів, й захисні молитви, які, втім, нікому не додали почуття безпеки. Крозьє знав, що коли нервується шаман, усі теж стають нервовими.
Єдиною, хто йшов поруч із Крозьє попереду всіх, була Сайленс, яка несла обох дітей.
«Терор» накренився на лівий борт градусів на двадцять, його ніс був спрямований на північний схід, щогли похилилися на північний захід, а більша частина правого борту здіймалася над кригою. Дивна річ, але один якір — носовий якір лівого борту — був опущений: його якірний канат зникав під товстою кригою. Крозьє був здивований, оскільки глибина тут, за його припущеннями, становила щонайменше двадцять сажнів — а може, й набагато більше, — і все північне узбережжя острова позаду них було покраяне невеличкими затоками. Кінець кінцем — якщо тільки не було шторму — розсудливий капітан, що шукав безпечну бухту для стоянки, мав би провести корабель у протоку на східному боці великого острова, який вони щойно пройшли, й кинути якір між ним — його бескиди захищали б від вітру — і трьома меншими острівцями, завдовжки не більше двох миль, на схід звідси.
Але «Терор» стояв тут, десь за півтори милі від північного краю великого острова, з якорем, кинутим у глибоку воду, цілком відкритий північно-західним вітрам.
Варто було один раз обійти довкола корабля й поглянути на його похилу палубу з нижчого північно-західного борту, як ставало зрозумілим, чому мисливському загонові Пугтурака довелося прорубувати діру у піднятій над кригою стінці корпуса правого борту, тепер розтрощеного, розбитого й дірявого, щоб проникнути всередину: всі люки на верхній палубі були наглухо задраєні й затягнуті парусиною.