Крозьє повернувся до діри, прорубаної ескімосами у відкритому навітряному борту. Він вирішив, що зможе протиснутися в неї. Він згадав, як Пугтурак казав, що молоді мисливці скористалися своїми сокирами «із зоряного гівна», щоб пробратися досередини, й мимохіть усміхнувся, попри хвилю болісних почуттів, які володіли ним.
«Зоряним гівном» Справжні Люди називали падучі зірки й метал з метеоритів, що впали на кригу. Крозьє чув, як Асіяюк розповідав про uluriak anoktok — «зоряне гівно, що впало з неба».
Крозьє волів би, щоб у нього зараз були із собою гівняно-зоряний ніж чи сокира. Але єдиною його зброєю був звичайний робочий ніж з лезом з моржевого бивня.
На kamatik були гарпуни, але чужі — свої вони із Сайленс залишили в каяку тиждень тому, — а він не хотів просити скористатися гарпуном тільки для того, щоб увійти з ним у корабель. Біля саней, що стояли за сорок футів позаду них, qimmiq — великі собаки з моторошними блакитними та жовтими очима й душами, які вони ділили зі своїми хазяями, — гарчали, гавкали, вили й кидалися одне на одного й на кожного, хто до них наближався. Їм не подобалося це місце. Крозьє на мигах сказав Сайленс: «Скажи Асіяюку, нехай запитає в них, чи ніхто не хоче піти разом зі мною».
Вона швидко виконала його прохання, користуючись самими лише пальцями, без допомоги мотузки. Але старий шаман завжди розумів її набагато швидше, ніж міг розібрати незграбні знаки Крозьє.
Ніхто зі Справжніх Людей не захотів лізти в дірку.
«Я повернуся за кілька хвилин», — знаками сказав Крозьє Сайленс.
Вона широко усміхнулася.
«Не втрачай розуму, — жестами відповіла Сайленс. — Ми з дітьми йдемо з тобою».
Він протиснувся всередину, Сайленс одразу рушила слідом за ним, тримаючи на руках Ворона і Каннеюк у спеціальній сумці з м’якої шкіри, яку вона іноді носила на ремінцях на грудях. Обоє дітей спали.
Було дуже темно.
Крозьє зрозумів, що молоді мисливці Пугтурака проникли на палубу твіндека. Їм пощастило, бо якби вони спробували зробити це трохи нижче по міделю, то вперлися б у залізну обшивку вугільних бункерів і танків для зберігання води, що стояли на палубі трюму, й нізащо б не прорубали в корпусі діри, навіть зі своїми сокирами із «зоряного гівна».
За десять футів від дірки було так темно, хоч в око стрель, тож Крозьє просувався навпомацки, знаходячи дорогу по пам’яті й тримаючи Сайленс за руку. Якийсь час вони йшли вперед по похилій палубі, а потім повернули в бік корми.
Коли його очі призвичаїлися до темряви, у розсіяному світлі, що проникало крізь пролам у корпусі корабля, Крозьє розгледів, що важкі замкнуті на висячий замок двері до винної комори й двері до артилерійського арсеналу, що були трохи далі, розтрощені. Він і гадки не мав, хто таке зробив і чому, але сумнівався, що це справа рук людей Пугтурака. Ці двері вони спеціально залишили замкненими, коли покидали корабель, і саме сюди першим ділом навідалися б білі люди, якби повернулися на «Терор».
Барильця з ромом — вони мали так багато рому, що їм довелося залишити ці діжки тут, коли вони перебралися на кригу, — були порожні. Але діжки з порохом збереглися неторкнутими, як і ящики та барильця з кулями, парусинові патронташі з набоями, мушкети, що вишикувались у пірамідах майже по всій довжині двох переділок — їх було неможливо всі забрати із собою, — й дві сотні штиків, що все ще звисали з гачків уздовж бімсів та сволоків.
Один тільки метал з цієї кімнати зробив би рід Асіяюка найбагатшим серед Справжніх Людей у їхньому світі.
Залишків пороху та куль вистачило б на десяток великих родів Справжніх Людей на двадцять з лишком років, завдяки чому вони стали б беззаперечними володарями Арктики.
Сайленс доторкнулася до його оголеного зап’ястка. Було дуже темно для спілкування жестами, тож вона звернулася до нього подумки: «Ти це відчуваєш?»
Крозьє був вражений, усвідомивши, що вона — вперше за весь час — послала свою думку до нього англійською. Або вона занурювалася в його сни значно глибше, ніж він припускав, або ж вона була дуже уважною впродовж місяців перебування на борту цього самого корабля. Вони вперше вдалися до словесного обміну думками у стані неспання.
«Це? — подумки відповів він. — Так».
Недобре місце. Спогади наповнювали його, як поганий запах.
Щоб розрядити напруження, він повів Сайленс далі, показуючи рукою на ніс, і послав їй ментальне зображення канатного ящика палубою нижче.