— Сер Джон, я погоджуюся з капітаном Крозьє, що застрягнути посеред пакової криги, на яку ми наразилися, було б нещастям, але я не думаю, що на нас чекатиме така доля, якщо ми продовжимо рухатися вперед. Я вважаю, нам варто просунутися на південь якомога далі — щоб дістатися відкритої води і досягти нашої мети — віднайти Північно-Західний прохід, що, на мою думку, ми здійснимо ще до настання зими, чи просто щоб знайти безпечні води під берегом, можливо бухту, де ми зможемо перезимувати з відносним комфортом, як ми вчинили поблизу острова Бічі. У крайньому разі, з досвіду попередніх суходільних експедицій сера Джона і з попередніх морських експедицій ми знаємо що біля узбережжя вода зазвичай не замерзає набагато довше, тому що води річок, які там впадають в море, значно тепліші.
— А якщо ми не досягнемо відкритої води або узбережжя, рухаючись на південний захід? — тихо поцікавився Крозьє.
Фітцджеймс відмахнувся.
— Принаймні ми будемо ближчими до нашої мети, коли наступної весни розтане крига. У нас є інші варіанти, Френсісе? Ви ж не можете серйозно пропонувати повернутися протокою до Бічі або спробувати відступити у Баффінову затоку?
Крозьє похитав головою.
— Зараз ми так само легко можемо поплисти на схід від Землі Короля Вільяма, як і на захід, — навіть легше, бо ми знаємо від наших дозорців та розвідників, що на сході все ще достатньо відкритої води.
— Поплисти на схід від Землі Короля Вільяма? — скептично перепитав сер Джон.
— Френсісе, це глухий кут. Так, нас і справді прикриє півострів, але ми вмерзнемо в кригу за сотню миль звідси у якійсь довгій вузькій затоці, де крига може не розтанути наступної весни.
— Якщо тільки… — сказав Крозьє, оглядаючи присутніх за столом, — якщо тільки Земля Короля Вільяма теж не є островом. У цьому разі ми отримаємо такий само захист від пакового льоду з північного заходу, який нам забезпечував острів Принца Вельського в останні місяці подорожі. Цілком вірогідно, що відкрита вода на схід від Землі Короля Вільяма тягтиметься майже до материкового берега, і ми зможемо йти на захід у тепліших водах упродовж ще кількох тижнів, можливо, знайдемо якусь чудову бухту, наприклад у гирлі річки, якщо нам доведеться вдруге зазимувати серед криги.
У каюті повисла тривала тиша.
Лейтенант Левеконт з «Еребуса» прокашлявся і стиха запитав: — Ви вірите в теорії цього ексцентричного доктора Кінга?
Крозьє насупився. Він знав, що теорії доктора Ричарда Кінга, навіть не моряка, а звичайної цивільної людини, не шанували й відкидали, головним чином тому, що Кінг вважав — і дуже гучно про це заявляв, — що такі великі флотські експедиції, як експедиція сера Джона, були безглуздими, небезпечними і абсурдно дорогими. Кінг, спираючись на свій картографічний досвід роботи під час суходільної експедиції Бека багато років тому, стверджував, що Земля Короля Вільяма — це острів, тимчасом як Бутія, гаданий острів ще далі на схід, насправді є довгим півостровом. Кінг стверджував, що найпростіший і найбезпечніший спосіб знайти Північно-Західний прохід полягав у тому, щоб послати невеликі дослідницькі експедиції в Північну Канаду й просуватися на захід теплішими прибережними водами, а не тисячами квадратних миль моря на півночі, де небезпечні лабіринти островів та крижаних потоків можуть проковтнути тисячі «Еребусів» і «Терорів». Крозьє знав, що примірник полемічної книжки Кінга був у бібліотеці «Еребуса» — він узяв і прочитав її, і вона все ще лежала у каюті Крозьє на «Терорі». Але він також знав, що був єдиною людиною в експедиції, хто прочитав чи збирався прочитати цю книжку.
— Ні, — сказав Крозьє, — я не прихильник теорій Кінга, я лише вказую на велику ймовірність. Послухайте-но, ми вважали, що Земля Корнволліса велетенська, можливо, є частиною його континенту, але ми обійшли довкола неї за кілька днів. Багато з нас гадали, що острів Девон простягається у північному та західному напрямку прямо у відкрите полярне море, але два наші кораблі знайшли західний його край, і ми бачили відкриті протоки на півночі. Відповідно до отриманих нами наказів ми мали йти прямо на південний захід від мису Вокер, але на нашому шляху лежала Земля Принца Вельського, і майже напевно ми встановили, що вона теж є островом, і це для нас дуже суттєво. А смуга невисокої криги, яку ми помітили на схід від нас, поки прямували на південь, швидше за все була замерзлою протокою, яка відокремлює острів Сомерсет від Бутії і доводить, що Кінг помилявся, стверджуючи, що Бутія є суцільним довгим півостровом, який тягнеться на північ до протоки Ланкастера.