Крозьє закинув голову і подивився у світловий люк над собою.
— Але якщо ми об’єднаємо наші запаси пального на менш пошкодженому кораблі, — продовжував Крозьє, — і особливо якщо нам пощастить з пошуками відкритої води на східному боці Землі Короля Вільяма, у нас вистачить палива, щоб набагато більше місяця йти під парами на захід уздовж берега на максимально можливій швидкості. «Еребусом» доведеться пожертвувати, але ми зможемо досягти — і досягнемо — мису Тернагейн і поближніх мисів узбережжя протягом тижня. І пройдемо Північно-Західним проходом у Тихий океан ще цього року, а не наступного.
— Покинути «Еребус»? — вкотре повторив сер Джон. Він не здавався ні роздратованим, ні розгніваним — тільки спантеличеним абсурдністю пропозиції, яка зараз обговорювалася.
— На борту «Терору» буде занадто тісно, — сказав командор Фітцджеймс. Схоже було, що пропозицію Крозьє він сприйняв серйозно.
Сер Джон повернувся праворуч і вирячився на свого улюбленого офіцера. На капітановому обличчі повільно з’явилася холодна посмішка людини, яка не тільки не зрозуміла анекдоту, але й була його персонажем.
— Тісно, але не настільки, щоб не потерпіти місяць чи два, — відповів Крозьє. — Мій містер Хані і ваш корабельний тесля, містер Вікес, забезпечать розбирання внутрішніх переділок — усі каюти офіцерів треба ліквідувати, крім кают-компанії, яку можна переобладнати на апартаменти сера Джона на борту «Терору», і, можливо, офіцерської їдальні. Це дасть нам достатньо місця, навіть для того, щоб провести серед криги ще один рік, а то й більше. Зрештою, ці старі військові кораблі мають багато підпалубного простору.
— Перевантаження вугілля та суднових запасів потребуватиме певного часу, — зауважив лейтенант Левеконт.
Крозьє знову кивнув.
— Я попросив свого скарбника містера Хелпмена зробити попередні розрахунки. Ви, мабуть, пам’ятаєте, що містер Ґолднер, експедиційний постачальник консервованих продуктів, запізнився з поставкою своїх товарів і більшу їх частину привіз усього за дві доби до нашого відходу в рейс, тож ми мали багато всього розпихати по двох кораблях. Але ми впоралися до дня відплиття. Містер Хелпмен прикинув, що з двома екіпажами, які працюватимуть весь довгий світловий день, з двозмінною вахтою, що спатиме по черзі, для того, щоб перевантажити усе, що вміститься в трюм «Терору», знадобиться менше трьох днів. Так, на кілька тижнів корабель перетвориться на перенаселене помешкання, але це буде, немов наша експедиція розпочнеться знову — запасів вугілля з горою, харчів вистачить на весь наступний рік, і корабель у цілком робочому стані.
— Йти на прорив, — повторив льодовий лоцман Бланкі.
Сер Джон потряс головою і захихотів, наче нарешті збагнув цей недолугий жарт.
— Гаразд, Френсісе, це була дуже… цікава… думка, але, звісно ж, ніхто не покине «Еребус». І «Терор» також, якщо з вашим кораблем трапиться якась дрібна прикрість. Отже, єдина річ, якої я не почув сьогодні за цим столом, — це пропозиції відступити у Баффінову затоку. Чи правильне моє припущення, що ніхто цього не пропонує?
У каюті панувала мовчанка. Згори долинали стукіт і скрип «молитовного каменя», яким матроси драїли верхню палубу вже вдруге за сьогодні.
— Ось і добре. Отже, рішення прийнято, — сказав сер Джон. — Ми підемо вперед. Не тільки на виконання наказів, які вимагають від нас вчинити саме так, але ще й тому, що, як зазначили кілька з присутніх тут добродіїв, наша безпека зростатиме мірою нашого наближення до узбережжя материка, навіть якщо ця земля така ж негостинна, як ті жахливі острови, які ми досі проминали. Френсісе, Джеймсе, ви можете йти сповістити своїм командам про ухвалене рішення.
Сер Джон підвівся.
Якусь мить інші капітани, офіцери, льодові лоцмани, механіки і судновий лікар лише спантеличено кліпали очима, але зрештою флотські офіцери швидко встали, козирнули і почали один за одним вибиратися з величезної каюти сера Джона.
Корабельний лікар Стенлі смикнув за рукав командора Фітцджеймса, коли всі рушили по вузькому коридору і затупали по трапу на верхню палубу.
— Командоре, командоре, — сказав Стенлі, — сер Джон не надав мені слова, але я хотів довести до загального відома, що збільшується кількість консервних банок із зіпсутими продуктами.
Фітцджеймс посміхнувся, але вивільнив свою руку.
— Ми знайдемо час, щоб ви доповіли про це капітанові серу Джону особисто, містере Стенлі.
— Але я вже доповідав йому особисто, — наполягав лікар. — Я хотів поінформувати решту офіцерів на випадок…