Хтось спускався з високого гребеня в нього за спиною.
Крозьє максимально підкрутив ґніт олійного ліхтаря і поставив його на кригу. Круг золотавого світла заледве досягав п’ятнадцяти футів у діаметрів і робив темряву довкола нього ще чорнішою.
Капітан стягнув зубами важку рукавицю з правої руки, кинув її під ноги, залишившись тільки у тонкій пальчатці, переклав багор у ліву руку і дістав з кишені шинелі пістоль. Крозьє звів гачок, бо хрускіт льоду і скрип снігу на крижаному гребені стали гучнішими. Він стояв у густій тіні айсберга, який затуляв місяць, і міг розрізнити тільки нечіткі обриси велетенських льодяних брил, які, здавалося, ворушилися й тремтіли в мерехтливому світлі ліхтаря. А потім якась волохата розпливчаста постать пронеслася вздовж крижаного виступу, з якого він щойно спустився, десь за десять футів над ним і менше п’ятнадцяти футів на захід від нього, на відстані гарного стрибка.
— Стій! — вигукнув Крозьє, міцно стиснувши у витягнутій руці важкий пістоль. — Хто йде?
Силует не вимовив ні звуку. І знову рушив.
Крозьє так і не вистрілив. Кинувши на кригу довгий багор, він схопив ліхтар і різко підняв його перед собою.
Він побачив якесь плямисте хутро і ледь не натиснув на гачок, але останньої миті опанував себе. Силует зісковзнув нижче, рухаючись по кризі швидко і впевнено. Крозьє відпустив гачок пістоля, сховав того назад у кишеню і присів, щоб підібрати рукавицю, усе ще тримаючи ліхтаря перед собою. Леді Сайленс ввійшла у світляне коло, хутряна парка і штани зі шкури морського котика робили її схожою на якусь тварину з округлими обрисами. Каптур був низько насунутий для захисту від вітру, тож Крозьє не міг бачити її обличчя.
— Хай тобі біс, жінко, — сказав він тихо. — Ще секунда — і я пустив би тобі кулю в лоба. Та менше з тим, скажи мені ліпше, куди тебе чорти понесли?
Вона підійшла ближче, майже на віддаль витягнутої руки, але її лице, як і раніше, ховалося в тіні каптура.
Раптом відчувши на потилиці неприємний холодок, який спустився вздовж хребта — Крозьє пригадав, як його бабця Мойра описувала прозоре кістяне обличчя баньші під складками її чорного каптура, — він посвітив на жінку ліхтарем.
Обличчя молодої жінки було цілком людським, темні очі розширилися, відбиваючи світло ліхтаря. Вона виглядала байдужою. Крозьє усвідомив, що він взагалі ніколи не бачив на лиці ескімоски виразу бодай якихось почуттів, крім хіба що ледь допитливого погляду. Навіть того дня, коли вони смертельно поранили її чоловіка, чи брата, чи батька, і вона дивилася, як той захлинається власною кров’ю.
— Не дивно, що матроси вважають тебе відьмою і Йоною, — сказав Крозьє. На кораблі, перед матросами, він завжди був ввічливим і церемонним з цією ескімоською дівкою, але зараз вони були не на кораблі і не перед матросами. Капітан уперше опинився з цією чортовою жінкою наодинці за межами корабля. І він дуже замерз і дуже втомився.
Леді Сайленс пильно подивилася на нього і простягла до нього руку в рукавиці. Крозьє присвітив лампою і побачив, що вона тримає щось м’яке і сіре, схоже на випотрошену рибину без кісток, від якої залишилася лише шкіра.
Він зрозумів, що це матроська вовняна панчоха.
Крозьє взяв її, намацав якусь грудку в носку панчохи, і на мить йому здалося, що ця грудка була шматком людської ступні, ймовірно, передньою частиною з пальцями, все ще рожевою і теплою.
Крозьє бував у Франції і знав людей, що служили в Індії. Він чув історії про вовкулак і тигрів-перевертнів. На Землі Ван Дімена, де він зустрів Софію Крекрофт, вона розповідала йому місцеві легенди про аборигенів, що могли перекидатися на чудовисько, яке вони називали Тасманійським Дияволом, здатне розчленувати людину кінцівку за кінцівкою.
Витрушуючи панчоху, Крозьє подивився в очі леді Сайленс. Вони були чорними і бездонними, як ті ополонки, в які люди з «Терору» опускали своїх мерців, поки навіть ці ополонки не замерзли.
Грудка у панчосі виявилася кригою, а не шматком ступні. Але сама панчоха ще не заледеніла. Вона потрапила сюди, на шістдесятиградусний мороз, недавно. Логіка підказувала, що жінка принесла її з корабля, але Крозьє чомусь так не думав.
Сайленс ніяк не відреагувала на ці імена.
Крозьє зітхнув, запхав панчоху в кишеню своєї шинелі і підняв з криги багор.