Отже, в кінці травня 1847 року сер Джон спорядив п’ять санних загонів, щоб дослідити місцевість у всіх напрямках в пошуках відкритої води, одному з яких було наказано повернутися назад тим шляхом, яким вони сюди дісталися. Ці загони відправилися 21, 23 і 24 травня, загін лейтенанта Гора — найголовніший з усіх — вирушив останнім і попрямував на південний захід, у напрямку Землі Короля Вільяма. Окрім наказу провести розвідку перший лейтенант Грехем Гор отримав інше важливе завдання — залишити у сховку на березі перше з початку експедиції письмове повідомлення сера Джона.
З цими повідомленнями капітан сер Джон Франклін упритул наблизився до нехтування наказами, чого з ним не траплялося за весь час служби в Королівському флоті. Розпорядження Адміралтейства вимагали закладати кам’яні піраміди й залишати у цих сховках повідомлення на всьому шляху експедиції — якщо кораблі не з’являться по той бік Берингової протоки у визначений графіком час, для рятувальних кораблів Королівського флоту це буде єдиним способом дізнатися, в якому напрямку вирушив Франклін і що могло спричинити їхню затримку. Але сер Джон не залишив такого повідомлення на острові Бічі, хоча й мав більше дев’яти місяців для його написання. Насправді, сер Джон зненавидів цю першу холодну якірну стоянку: присоромлений смертями трьох членів екіпажу від туберкульозу та пневмонії тієї зими, він таємно від усіх вирішив, що залишені могили мають стати єдиним повідомленням, яке він пошле. Якщо їм пощастить, ніхто не знайде цих могил ще довгі роки після його переможного підкорення Північно-Західного проходу, звістка про яке прогримить по всьому світу.
Але зараз проминуло вже майже два роки з часу його останньої доповіді своєму начальству, тож Франклін наказав Горові відвезти новий рапорт і залишити його на березі в герметичному латунному циліндрі — одному з двохсот, якими їх спорядили.
Він сам проінструктував лейтенанта Гора і другого помічника Чарльза ДеВо, де саме слід залишити повідомлення — в шестифутовій піраміді, складеній з каміння, на Землі Короля Вільяма, спорудженій сером Джеймсом Россом майже сімнадцять років тому в найзахіднішій точці маршруту його власних досліджень. Франклін знав, що флот насамперед там шукатиме звісток про його експедицію, оскільки це була остання місцевість, нанесена на всі географічні карти.
Дивлячись на самотню хвилясту позначку цього берегового знака на своїй власній мапі у тиші своєї каюти в ранок перед відбуттям Гора, ДеВо та шести членів команди, сер Джон посміхнувся. Сімнадцять років тому Росс назвав найзахідніший мис узбережжя Вікторі Пойнт, а потім на знак поваги — хоча зараз у цьому вбачається якась сумна іронія — назвав поближні гори мисом Джейн Франклін і Франклін Пойнт. Скидалося на те, думав сер Джон, розглядаючи вицвілу фарбу мапи з чорними лініями і великими білими плямами одразу на захід від ретельно позначеного мису Вікторі Пойнт, що саме Провидіння або воля Божа привела сюди його і всіх цих людей.
Його надиктоване повідомлення, написане рукою Гора, було, як здавалося серу Джону, стислим і діловим:
____ травня 1847 року кораблі Її Величності «Еребус» і «Терор» зимують у кризі на 70° 05′ півн. шир. і 98° 23′ зах. дов. У 1846–1847 роках перезимували на острові Бічі на 74° 43′ 28″ півн. шир. і 90° 39′ 15″ зах. дов. після того, як піднялися протокою Веллінгтона до широти 77° і повернулися назад уздовж західного узбережжя острова Корнволліс. Експедицією командує сер Джон Франклін. Усе в нормі. Загін, який складається з 2 офіцерів і б матросів, залишив кораблі у понеділок 24 травня 1847 року, Г. Гор, лейтенант, Ч. ДеВо, помічник.
Франклін наказав Горові та ДеВо поставити свої підписи під запискою й зазначити дату, перш ніж вони герметично закриють циліндр і закладуть всередину берегового знака Джеймса Росса. Чого Франклін не помітив під час свого диктування — а лейтенант Гор не виправив — так це того, що він зазначив хибні дати їхньої зимівлі на острові Бічі. У замерзлій бухті поблизу острова Бічі вони провели першу зиму 1845–1846 років; а нинішня жахлива зимівля у відкритому морі посеред пакової криги припала на зиму 1846–1847 років.
Але менше з тим. Сер Джон був переконаний, що він залишає геть несуттєве повідомлення нащадкам — можливо, якомусь історику військово-морського флоту, що захоче долучити цей артефакт до майбутнього рапорту сера Джона про експедицію (сер Джон планував написати книжку, прибутки від видання якої збільшать його особисті фінанси майже до рівня статків його дружини), — тож і не завдав собі клопоту продиктувати рапорт, який хтось прочитає найближчим часом.