Молодий лікар зашарівся на таку холодність свого командора після добродушних жартів з матросами, підняв над головою свого кашкета і зробив три незграбні кроки назад.
— О, містере Гудсер, — додав Франклін.
— Так, сер Джон? — молодий вискочень усе ще паленів обличчям і ледь не затинався від збентеження.
— Ви маєте мені пробачити, що в нашому офіційному повідомленні для закладення в береговий знак сера Джеймса Росса на Землі Короля Вільяма ми згадали тільки двох офіцерів і шістьох матросів, які входять до складу загону лейтенанта Гора, — сказав сер Джон. — Я продиктував повідомлення раніше, ніж ви спитали дозволу супроводжувати загін. Якби я знав, що ви увійдете до нього, то написав би «офіцер, унтер-офіцер, помічник лікаря і п’ять матросів».
Гудсер на мить збентежився, не до кінця розуміючи, що сер Джон хотів цим сказати, але потім уклонився, знову підняв кашкета і промимрив:
— Дуже добре, це не проблема, я розумію, дякую, сер Джон, — і знову позадкував.
Кількома хвилинами пізніше, проводжаючи поглядом лейтенанта Гора, ДеВо, Гудсера, Морфіна, Ферр’є, Беста, Гартнелла і рядового Пілкінгтона, які з віддаллю зменшувалися, прямуючи по кризі на південний захід, сер Джон, попри свій сяючий вигляд і показний спокій, насправді обмірковував можливу невдачу.
Ще одна зима — ще цілий рік — у кризі можуть знищити їх. В експедиції закінчаться запаси харчів, вугілля, олії, деревний спирт для розпалювання ламп і рому. Вичерпання припасів останнього цілком може спричинити заколот на борту.
Ба більше, якщо літо 1848 року буде таке ж холодне і непіддатливе, яким заповідається бути це літо 1847 року, ще одна зима або цілий рік у кризі зруйнують один або й обидва кораблі. Як у випадку з багатьма попередніми невдалими експедиціям, сер Джон і його люди муситимуть рятувати свої життя, тягнучи баркаси, вельботи та поспішно збиті сани по слабкому льоду, молитися, аби їм трапилися розводдя, а потім проклинати їх, коли сани провалюватимуться під кригу, а супротивні вітри відноситимуть важкі шлюпки назад до пакової криги, розводдя означатимуть дні і ночі виснажливого веслування для зголоднілих матросів. Потім, знав сер Джон, буде ще суходільний етап спроби порятунку — вісімсот і більше миль одноманітних скель та снігів, стрімкі порожисті річки, всіяні валунами, кожен з яких здатний розтрощити їхні невеликі човни (більшими шлюпками на річках північної Канади не пройти, як йому було відомо з досвіду), і місцеві ескімоси, частіше налаштовані вороже, ніж навпаки, які залишалися злодійкуватими брехунами, навіть коли здавалися дружніми.
Сер Джон продовжував дивитися, поки Гор, ДеВо, Гудсер і п’ятеро матросів з єдиними санками зникли серед виблискуючої на сонці криги на південному сході, і знічев’я почав розмірковувати над питанням, чи не варто було взяти у цей рейс собак.
Серу Джону ніколи не подобалася ідея використання собак в арктичних експедиціях. Тварини може й поліпшували настрій матросів — принаймні до того моменту, коли поставала необхідність застрелити їх і з’їсти, — але, якщо розібратися, вони були брудними, галасливими і агресивними створіннями. На палубі корабля, який віз собак у кількості, достатній для того, щоб мати з них користь, наприклад запрягати їх у сани, як це роблять ґренландські ескімоси, безупинно лунав гавкіт, стояло повно будок і постійно смерділо лайном.
Він похитав головою і усміхнувся. В цю експедицію вони взяли із собою лише одного пса — пустобреха на ім’я Нептун, — якщо не згадувати про невеличку мавпочку, яка відгукувалася на кличку Фрузя, і такого звіринцю, був переконаний сер Джон, цілком вистачало для цього специфічного ковчега.
Серу Джону здавалося, що весь тиждень після відправлення Гора час ледь повз. Інші санні загони прибували один за одним, їхні люди були виснажені й обморожені, а вовняний одяг просяк потом від напруження сил, які були необхідні, щоб волочити сани через або повз нескінченні тороси. Їхні доповіді були однакові.
На сході, в напрямку півострова Бутія, відкритої води катма. Ні найменшого розводдя.
На північному сході, в напрямку острова Принца Вельського, звідки вони прибули в цю крижану пустелю, відкритої води катма. І навіть натяку на темне небо над горизонтом, яке іноді свідчить про відкриту воду. За вісім днів тяжкого шляху люди так і не змогли досягти острова Принца Вельського чи бодай побачити його звіддаля. Там була така кількість айсбергів і здиблених торосів, якої моряки ще ніколи не бачили.