Почувся хор схвальних голосів.
Дві з наступних чотирьох банок, які вони відкрили, були не протухлими: в одній виявилася дивовижно безм’яса «Ірландська тушонка», яка була ледь придатна для їжі і в свої найкращі часи, а в другій — якесь місиво з апетитною назвою «Бичачі щоки з овочами». Матроси дійшли думки, що рештки бика потрапили туди зі шкіряного заводу, а овочі — з покинутого бурякового льоху, але це було краще, ніж нічого.
Але щойно вони встановили намет, розклали всередині спальники, нагріли на спиртівці їжу і розібрали гарячі металеві чашки й тарілки, як почали бити блискавки.
Перша вдарила менш ніж за п’ятдесят футів від них, від несподіванки вони здригнулися, і з їхніх тарілок висипалися бичачі щоки, овочі й тушонка. Вдруге загуркотіло ще ближче.
Вони кинулися до намету. Блискавки з оглушливим тріском вдаряли довкола них, наче вони потрапили під артилерійський обстріл. Але варто було їм набитися всередину коричневого брезентового намету — вісім людей в укритті, розрахованому на чотирьох чоловік з легким спорядженням, — як матрос Боббі Ферр’є подивився на оббиті металом дерев’яні жердини, що підпирали стелю намету, і з вигуком «курва твоя мама!» кинувся до виходу.
Надворі сипався град розміром з крикетний м’яч, висікаючи з криги осколки, які здіймалися в повітря на добрих тридцять футів. Опівнічні полярні сутінки освітлювалися вибухами блискавок так часто, що вони частково накладалися один на одного, а небо блискотіло сяйвом спалахів, які залишали темні плями на сітківці ока.
— Ні, ні! — заволав Гор, перекрикуючи гуркіт грому, схопив Ферр’є біля самого виходу і потяг назад до переповненого намету. — Хоч би куди поткнутися, ми найвищі створіння на цьому острові. Викиньте якомога далі ці жердини, але залишайтеся під брезентом. Залізьте в свої спальники і розпластайтеся на долівці.
Моряки звивалися, як змії, щоб виконати цей наказ, їхнє довге волосся вибивалося з-під «вельських перук» чи плетених шапок та намотаних поверх них шарфів. Буря лютувала все сильніше, і гуркіт стояв оглушливий. Від граду, який тепер молотив їх по спинах через брезент і вовняні ковдри, було відчуття, як від ударів величезних кулаків, що лупцюють тебе до чорних синців. Гудсер насправді стогнав більше від страху, ніж від болю, хоча постійні стусани, що сипалися на нього, перетворилися в найдошкульнішу екзекуцію з тих, які він зазнав з часів свого навчання в державній школі.
— Та твою ж в Бога душу мать! — закричав Томас Гартнелл, коли град посипався ще сильніше, а блискавки почали бити частіше. В кого залишалася хоч дрібка здорового глузду, вже повилазили зі своїх спальників і ховалися під ними та ковдрами компанії Гудзонової затоки від граду. Тентовий брезент загрожував задушити їх усіх, а тонка парусина долівки зовсім не захищала від холоду, яким тягнуло знизу, вистуджуючи нагріте їхнім диханням повітря.
— Яка може бути гроза, коли так холодно? — крикнув Гудсер Гору, який лежав поруч з ним серед нажаханих матросів.
— Таке трапляється, — прокричав у відповідь лейтенант. — Якщо ми вирішимо перебратися з кораблів у береговий табір, то маємо прихопити з собою цілу купу громовідводів.
Це було вперше, коли Гудсер почув бодай натяк на те, що вони залишать кораблі.
Блискавка вдарила у валун, довкола якого вони сиділи під час своєї перерваної вечері, не далі як за десять футів від намету, відрикошетила понад їхніми прикритими брезентом головами в інший валун, що був за якихось три фути від них, і кожен моряк ще щільніше притиснувся до долівки, немов намагаючись продертися через парусинову підстилку і якомога глибше заритися в мерзлу рінь під ними.
— Боже праведний, лейтенанте Гор, — закричав Джон Морфін, чия голова була найближчою до заваленого входу в намет, — там щось ходить, посеред усього цього жахіття.
Усі матроси почули це.
Гор крикнув:
— Ведмідь? Нипає довкола в таку бурю?
— Для ведмедя воно завелике, лейтенанте, — вигукнув Морфін. — Це…
І саме цієї миті блискавка знову влучила у валун неподалік від намету, а наступна вдарила так близько, що тканина намету від електростатичного розряду здійнялась у повітря, і всі ще сильніше втиснули свої обличчя в холодну парусину і облишили всілякі розмови, щоб прошептати молитву про спасіння душі.