Гор тільки кивнув.
— У нас на санях є сокира. Принесіть її, а також запасну рушницю — це й будуть опорні жердини. Якщо знадобиться, розтопіть трохи криги, щоб залити і закріпити їх біля основи.
— Спиртові плитки зламані, — нагадав їм Ферр’є. — Ми не зможемо розтопити криги.
— У нас є ще два примуси, — сказав Гор. — І трохи питної води у флягах. Зараз вона замерзла, але засуньте фляги за пазуху, щоб лід розтопився. Залийте цією водою видовбаний в кризі отвір для жердини. Він замерзне досить швидко. Містере Бест?
— Так, сер? — сказав опецькуватий молодий матрос, намагаючись вгамувати позіхання.
— Якомога ретельніше вичистіть усе всередині намету, візьміть ніж і розпоріть шви на двох спальних мішках. Один ми використаємо як підстилку, другий — як ковдру, якою ми всі вкриємося, тісно притиснувшись один до одного, щоб не задубіти. Нам необхідно трохи поспати.
Гудсер видивлявся у Гартнелла бодай найменших ознак свідомості, але молодий чоловік досі був непритомним. Лікар перевірив його дихання, щоб переконатися, що той все ще живий.
— Ми вирушимо назад уранці, сер? — запитав Джон Морфін. — Я маю на увазі, що спочатку ми заберемо наші запаси з криги, а потім повернемося на кораблі. У нас тепер недостатньо їжі для зворотної дороги, навіть якщо до непристойного зменшити раціон.
Гор усміхнувся і похитав головою.
— Кілька днів посту нам не зашкодить, чоловіче. Але раз уже Гартнелла поранено, я відішлю чотирьох людей назад до нашого складу на кризі, з ним на санях. Ви облаштуєте там якомога кращий табір, поки я ще з кимось одним вирушу на південь, як і наказував сер Джон. Я повинен закласти другого листа до Адміралтейства, але найважливіше — нам треба пробитися на південь якомога далі, щоб побачити, чи нема там ознак чистої води. Весь цей похід буде марним, якщо ми цього не зробимо.
— Я зголошуюся піти з вами, лейтенанте Гор, — сказав Гудсер і сам був здивований звуком свого голосу. Чомусь для нього було дуже важливим піти далі з офіцером.
Гор теж виглядав здивованим.
— Дякую, докторе, — сказав він тихо, — але було б логічніше, якби ви залишилися з нашим пораненим товаришем, хіба ні?
Гудсер спаленів.
— Зі мною піде Бест, — сказав лейтенант. — Другий помічник ДеВо командуватиме загоном, поки я не повернуся.
— Єсть, сер, — в один голос вигукнули обоє моряків.
— Ми з Бестом вирушимо через три години і спробуємо пройти на південь так далеко, як тільки зможемо, взявши тільки трохи солоної свинини, контейнер з посланням, по пляшці води кожному, кілька ковдр, якщо доведеться стати бівуаком, і одну з рушниць. Ми повернемо назад десь близько опівночі і постараємося зустрітися з вами на кризі після восьми склянок наступного ранку. На зворотному шляху до кораблів у нас на санях буде легший вантаж — я маю на увазі, крім Гартнелла, — і ми вже знаємо найкращі місця для перетину торосів, то ж я закладаюся, що ми дістанемося додому за три дні або й менше, а не за п’ять. Якщо ми з Бестом не повернемося до морського табору післязавтра до опівночі, містере ДеВо, беріть Гартнелла і повертайтеся до кораблів.
— Єсть, сер.
— Рядовий Пілкінгтон, ви дуже втомилися?
— Так, сер, — відповів тридцятирічний морський піхотинець. — Тобто ні, сер. Я готовий виконати будь-який ваш наказ, лейтенанте.
Гор усміхнувся.
— Добре. В такому разі заступайте на вахту на наступні три години. Я можу пообіцяти вам тільки те, що ви будете першим, кому дозволять лягти спати після того, як ваш загін сьогодні дістанеться до складу на кризі. Візьміть мушкет, який не використали як стійку для намету, але залишайтеся всередині — просто виглядайте час від часу назовні.
— Буде виконано, сер.
— Докторе Гудсер?
Лікар підвів голову.
— Чи не були 6 ви з містером Морфіном такі ласкаві перенести містера Гартнелла в намет і зручно його там влаштувати? Ми покладемо Томмі всередину нашого лігва, щоб зігрівати його теплом наших тіл.
Гудсер кивнув і став піднімати свого пацієнта за плечі разом зі спальником. Ґуля на голові непритомного Гартнелла зараз була вже завбільшки з малий блідий кулак лікаря.
— Чудово, — сказав Гор, клацаючи зубами і роздивляючись пошматований намет, який саме встановили. — Тепер розгортаймо ковдри, вкладаймося тісненько поруч, як сироти, і намагаймося, хай йому біс, бодай на годину-другу заснути.
13 ФРАНКЛІН
70° 05′ півн. шир., 98° 23′ зах. довг.