3 червня 1846 року
Сер Джон не йняв віри своїм очам. Там було вісім фігур, як він і очікував, але вони були якісь… не такі. Четверо з п’яти виснажених бородатих чоловіків у захисних окулярах, що тягли сани, не викликали здивування — матроси Морфін, Ферр’є та Бест з рослявим рядовим Пілкінгтоном на чолі, — але п’ятим у запрягу йшов другий помічник ДеВо, вираз обличчя якого наводив на думку, що побував у самому пеклі. Матрос Гартнелл йшов поруч із саньми. Голова моряка була старанно перебинтована, і він похитувався, наче французький солдат, що відступав з наполеонівською армією з-під Москви. Лікар, Гудсер, також ішов побік саней, повсякчас схиляючись над кимось — або чимось — на санях. Франклін видивлявся червоний вовняний шарф лейтенанта Гора — майже шестифутової довжини, якого неможливо було не помітити, — але, дивна річ, виявилося, що більшість темних фігур, які ледь пленталися, були в червоних шарфах, щоправда, дещо коротших.
І нарешті, йдучи позаду саней, наближалася опецькувата, вбрана в хутряну парку фігура, чиє обличчя приховував каптур, але це міг бути тільки ескімос.
Але власне сани примусили капітана сера Джона Франкліна вигукнути:
— Боже милостивий!
Ці сани були занадто вузькі, щоб два чоловіки лежали на них поруч, тож оптична труба не обманула сера Джона. Два тіла лежали одне поверх другого. Той, що згори, був ще одним ескімосом — сплячий або непритомний стариган з коричневим зморщеним обличчям і довгим сивим волоссям, що розвівалося й спадало на каптур з вовчого хутра, який хтось стягнув назад і підклав під голову, як подушку. Саме над ним схилявся Гудсер, поки сани наближалися до «Еребуса». Під ескімосом виднілося тіло і почорніле, спотворене й, поза сумнівом, мертве обличчя лейтенанта Грехема Гора.
Франклін, командор Фітцджеймс, лейтенант Ле Вісконте, перший помічник Роберт Серджент, льодовий лоцман Рейд, головний лікар Стенлі, кілька молодших офіцерів, помічник боцмана Браун, грот-марсовий старшина Джон Салліван і стюард сера Джона містер Гоер — усі кинулися до саней, як і сорок чи й більше матросів, які піднялися на палубу, почувши крик вартового.
За кілька кроків від санного загону Франклін і всі решта застигли, немов прикипівши до місця. Те, що через оптичну трубу здавалося Франкліну сірувато-червоними вовняними шарфами, перетворилося на великі червоні плями на чорних шинелях. Моряки були забризкані кров’ю.
Усі раптом загаласували. Дехто з матросів в упряжці стискав у обіймах друзів, що підбігли до них. Томас Гартнелл повалився на кригу, і його оточили матроси, намагаючись допомогти підвестися. Усі говорили й кричали одночасно.
Сер Джон дивився тільки на труп лейтенанта Грехема Гора. Тіло було накрите спальним мішком, але він трохи відгорнувся, тож сер Джон міг бачити вродливе обличчя Гора, зараз місцями абсолютно біле, знекровлене, а в інших місцях обпалене до чорноти арктичним сонцем. Риси його обличчя спотворилися, повіки трохи розплющилися, й білки очей зблискували кригою, нижня щелепа відвисла, язик вивалився, губи розтяглися й оголили зуби, немов у злісному вищирі або в гримасі невимовного жаху.
— Зніміть цього… дикуна… з лейтенанта Гора, — скомандував сер Джон. — Негайно!
Кілька матросів кинулися виконувати наказ, схопивши ескімоса за плечі та ноги. Стариган застогнав, і доктор Гудсер вигукнув:
— Обережно! Легше з ним! У ньому сидить мушкетна куля попід серцем. Несіть його в лазарет, будь ласка.
Другий ескімос відкинув свій каптур, і сер Джон приголомшено побачив, що це була молода жінка. Вона підбігла до пораненого старого.
— Зачекайте! — крикнув сер Джон, махаючи рукою своєму корабельному помічнику лікаря. — Лазарет? Ви серйозно пропонуєте покласти цього… аборигена… в наш корабельний лазарет?
— Цей чоловік — мій пацієнт, — сказав Гудсер з непоштивою впертістю, на яку сер Джон Франклін ніяк не сподівався від цього вутлого невисокого лікаря.
— Мені потрібно місце, де я зможу прооперувати його — видалити кулю з тіла, якщо це можливо. Або принаймні зупинити кровотечу. Несіть його в лазарет, будь ласка, джентльмени.
Матроси, які тримали ескімоса, запитально подивилися на начальника експедиції, очікуючи на його рішення. Сер Джон був такий вражений, що слова буквально застрягли в його горлі.
— Несіть швидше, — скомандував Гудсер упевненим голосом.
Очевидно, сприйнявши мовчання сера Джона за мовчазну згоду, матроси понесли сивочолого ескімоса вгору по сніговому схилу на корабель. Гудсер, ескімоська дівчина і кілька моряків пішли слідом, інші допомагали піднятися на борт молодому Гартнеллу.