Франклін, ледь спроможний приховати свою вразу і жах, стояв як укопаний, не в змозі відвести очей від трупа лейтенанта Гора. Рядовий Пілкінгтон і матрос Морфін ослабили найтови, якими Гора було прив’язано до саней.
— Заради Бога, — сказав Франклін, — прикрийте йому обличчя.
— Єсть, сер, — відгукнувся Морфін.
Моряк підтягнув ковдру компанії Гудзонової затоки, яка сповзла з лиця лейтенанта впродовж цих важких півтора днів посеред замерзлого моря, помережаного торосами.
Серу Джону все ще було видно провал розчахнутого рота свого шляхетного лейтенанта під провислою червоною ковдрою.
— Містере ДеВо! — гукнув Франклін.
— Так, сер.
Другий помічник ДеВо, який наглядав за матросами, які відв’язували лейтенантове тіло, повернувся і віддав честь. Франклін побачив, що цей неголений вусань, із засмаглим до темно-червоного кольору і обвітреним лицем, був таким виснаженим, що ледь зміг підняти руку для привітання.
— Прослідкуйте за тим, щоб тіло лейтенанта Гора віднесли до його каюти, де ви з містером Серджентом підготуєте його до поховання під наглядом лейтенанта Фейргольма.
— Єсть, сер, — в один голос сказали ДеВо та Фейргольм.
Ферр’є і Пілкінгтон, попри смертельну втому, відмовилися від запропонованої допомоги і самі підняли із саней тіло свого загиблого лейтенанта. Труп виглядав таким само здерев’янілим, як дровиняка. Гола кисть почорніла чи то від сонця, чи то внаслідок розкладання тканин, і задубіла із зігнутими пальцями, наче лейтенант збирався дряпатися.
— Зачекайте, — сказав Франклін.
Він зміркував, що якщо відішле містера ДеВо з цим дорученням, то зможе отримати офіційну доповідь від людини, що була заступником командира цього загону, лише через кілька годин. І навіть клятий лікар вшився, прихопивши із собою обох ескімосів.
— Містере ДеВо, — промовив Франклін, — після того як ви прослідкуєте за початковими приготуваннями лейтенанта Гора до поховання, зайдіть з доповіддю до моєї каюти.
— Єсть, капітане, — втомлено відгукнувся той.
— А тим часом скажіть, хто був з лейтенантом Гором в його останні хвилини?
— Ми всі були, сер, — відповів ДеВо. — Але матрос Бест супроводжував його — вони були вдвох — в ті два дні, що ми перебували на Землі Короля Вільяма та поблизу неї. Чарлі бачив усе, що трапилося з лейтенантом Гором.
— Гаразд, — промовив сер Джон. — Йдіть займайтеся своїми справами, містере ДеВо. Я послухаю ваш рапорт згодом. А ви, Бесте, зараз ходімте зі мною і командором Фітцджеймсом.
— Єсть, сер, — сказав моряк, відрізаючи ножем останню зі шкіряних попруг своєї упряжі, бо був занадто втомленим, щоб розплутувати вузол. Йому забракло сил навіть на те, щоб віддати капітанові честь.
Три престонські патентовані ілюмінатори матово світилися над головами в променях сонця, яке протягом доби непорушно висіло на небі, коли матрос Чарльз Бест став доповідати серу Джону Франкліну, командорові Фітцджеймсому та капітанові Крозьє, що сиділи за столом, — капітан «Терору» дуже доречно прибув з візитом усього за кілька хвилин після того, як розвідувальний загін піднявся на облавок. Едмунд Гоер, стюард сера Джона, який час від часу виконував обов’язки його секретаря, сидів позад офіцерів, роблячи нотатки. Бест, звісно, стояв, але Крозьє запропонував дати виснаженому матросові із суто лікарських міркувань трохи бренді, і хоча вираз обличчя сера Джона виказував його незгоду, він усе ж попросив командора Фітцджеймса дістати пляшку з його особистих запасів. Ковток спиртного, здавалося, дещо збадьорив Беста.
Поки Бест, хитаючись від утоми, доповідав, усі троє офіцерів час від часу перебивали його запитаннями. Коли опис важкого походу команди до Землі Короля Вільяма став затягуватися, сер Джон поквапив матроса, попросивши його перейти до розповіді про події останніх двох днів.
— Єсть, сер. Отже, після тієї першої грозової ночі з блискавками і громом біля гурія, коли ми знайшли ці… сліди, відбитки… на снігу, ми спробували кілька годин поспати, але заснути нам не вдалося, а потім ми з лейтенантом Гором вирушили на південь з невеликим запасом провізії, тимчасом як містер ДеВо укладав на сани бідолашного Гартнелла, який тоді ще не опритомнів, і те, що залишалося від намету, тож ми з лейтенантом сказали їм «до завтра» і попрямували на південь, а містер ДеВо з рештою людей вирушили назад на морський лід.
— Ви були озброєні, — сказав сер Джон.
— Так точно, сер Джон, — відповів Бест. — Лейтенант Гор мав пістоля. Я взяв одну з двох рушниць, друга рушниця залишилася в загоні містера ДеВо, а у рядового Пілкінгтона був мушкет.