Ле Вісконте провів сера Джона крижаною стежкою позад тороса — поза сектором обстрілу, а потім через низький крижаний вал до входу в намет, зроблений у задній його стінці. Там був сержант Брайан з морськими піхотинцями з «Еребуса» — капралом Пірсоном і рядовими Гілі, Рідом, Гопкрафтом і Пілкінгтоном, які, варто було увійти їхньому експедиційному командиру, почали підводитися.
— О ні, ні, сидіть, — прошепотів сер Джон. Давки з дощок, покладених на високі залізні скоби, прироблені до стійок в одному й другому кінці довгого вузького намету, дозволяли морським піхотинцям сидіти, замість стояти біля вузької амбразури для стрільби. Інший шар дощок встеляв кригу під їхніми ногами. Мушкети стояли напоготові перед ними. У переповненому наметі пахло свіжим деревом, вологою вовною і рушничним мастилом.
— Давно чекаєте? — прошепотів сер Джон.
— Неповних п’ять годин, сер Джон, — так само пошепки відповів сержант Брайан.
— То ви, мабуть, змерзли.
— Анітрохи, сер, — сказав Брайан тихо. — Засідка доволі велика, щоб дозволяти нам час від часу проходжуватися туди-сюди, а дошки не пропускають холоду від льодовика.
— Ви щось бачили? — запитав лейтенант Ле Вісконте.
— Поки що ні, сер, — відповів Брайан.
Сержант і два офіцери нахилилися до амбразури, і їхні обличчя лизнуло морозне повітря.
Сер Джон побачив тушку ведмежати, яскраво-червону на тлі криги. З нього здерли шкуру, не зачепивши тільки маленької білої голови, спустили кров у відра й розлили її всюди навколо тушки.
Вітер ніс сніг по широкому крижаному полю, і червона кров на білому, сірому й блідо-блакитному тлі бентежила.
— Маємо все-таки переконатися, чи пожирає наш ворог подібних до себе, — прошепотів сер Джон.
— Так, сер, — сказав сержант Брайан. — Чи не бажає сер Джон сісти поряд з нами на лавці? Місця тут цілком достатньо.
Насправді місця було не цілком достатньо, особливо для широкого заду сера Джона, який додався до тих м’язистих сідниць, що вже рядком вмостилися на лавці. Але оскільки лейтенант Ле Вісконте залишався стояти, а морські піхотинці квапливо посунулися, як тільки змогли, лавки якраз вистачило для сімох чоловік. Сер Джон виявив, що з цього підвищення кригу видно доволі добре.
У цей момент капітан сер Джон Франклін відчув себе щасливим, як ніколи доти не був у товаристві інших чоловіків. Йому знадобилися довгі роки, щоб усвідомити, що він комфортніше почувається в оточенні жінок — зокрема витончених і нервових, таких як його перша дружина Елеанора, і сильних та невгамовних, як його теперішня дружина Джейн, — ніж у чоловічій компанії. Але після служби Божої, яку він провів минулої неділі, офіцери та матроси усміхалися йому, привітно кивали і кидали на нього схвальні погляди частіше, ніж будь-коли за свою сорокарічну службу.
Обіцянка десяти золотих соверенів на людину, не кажучи вже про подвоєння авансу, рівного п’ятимісячній платні матроса, насправді була дана в неочікуваному пориві добрих почуттів, під впливом моменту. Але фінансові ресурси сера Джона були цілком достатніми, а якщо вони й постраждають за ці три або й більше років відсутності, він був абсолютно певен, що зможе скористатися особистими статками леді Джейн, щоб покрити цей новий борг честі. Загалом, міркував сер Джон, пропозиція грошової винагороди і його несподіваний дозвіл вживати грог на борту його всуціль «тверезого» корабля, виявилися блискучою ідеєю. Як і всі інші, сер Джон був прикро вражений наглою смертю Грехема Гора, одного з найперспективніших молодих офіцерів флоту. Кепські новини про відсутність відкритого проходу серед крижаних полів і жахливу невідворотність ще одної зимівлі важким тягарем притиснули моряків, але обіцянка виплатити кожному по десять золотих соверенів і єдиний святковий день на борту обох кораблів допомогли вирішити цю проблему теперішнього моменту.
Звісно, була ще одна проблема, про яку йому повідомили чотири медики лише минулого тижня: все більше і більше консервованих продуктів виявлялися зіпсованими (можливо, внаслідок недбалого запаювання бляшанок). Але наразі сер Джон вирішив нею не перейматися.
Вітер ніс поземку по обширу криги, то замітаючи, то знову відкриваючи маленьку тушку в калюжі застигаючої крові на блакитній кризі.
Жодного руху серед навколишніх торосів та крижаних ропаків. Матроси праворуч від сера Джона спокійно сиділи, один жував тютюн, інші поклали руки в рукавицях на дула своїх мушкетів. Сер Джон знав, що ці рукавиці миттєво полетять на долівку, варто їхньому Левіафану з’явитися на кризі.