«Я б відстрелив цій тварюці Монтегю яйця, а потім відрізав би їх лорду Стенлі й приготував їх для нього на повільному вогні», — подумав Крозьє.
— Це жахливо, — сказав він.
— Але далі було ще жахливіше, — промовила Софія.
У тьмяному світлі Крозьє видивлявся сліз на обличчі дівчини, але не побачив їх. Софія була не з тих, що люблять рюмсати.
— Стенлі зробив догану публічно? — здогадався Крозьє.
— Цей… мерзотник… дав копію офіційної догани Монтегю, перш ніж послати її дядькові Джону, а той поганець відправив її сюди найшвидшим поштовим судном. Тут, у Гобарт Тауні, численні копії розійшлися по місту, по руках усіх недоброзичливців дядька Джона за кілька місяців до того, як дядько Джон отримав листа офіційними каналами. Вся колонія хихотіла щоразу, коли дядько Джон або тітка Джейн відвідували якийсь концерт або були присутніми, виконуючи представницькі обов’язки, на тих чи тих офіційних заходах. Я перепрошую, Френсісе, що розповідаю вам про це, не добираючи слів, — таке геть не личить леді.
«Я подам лорду Стенлі його яйця, запечені у тісті з його власного гівна», — подумав Крозьє. Уголос він нічого не сказав. але кивнув, даючи знати, що вибачає Софії її нешляхетні висловлювання.
— І коли дядько Джон та тітка Джейн думали, що гірше бути вже не може, — продовжувала Софія, голос якої ледь трохи тремтів, але від злості, був певен Крозьє, а не від слабкості, — Монтегю надіслав своїм друзям-плантаторам пакет, в якому було триста аркушів приватного листування, документів з архіву урядової резиденції та офіційних депеш, які він використав, щоб скомпрометувати губернатора в очах лорда Стенлі. Цей пакунок зберігається в Центральному колоніальному банку тут, у столиці, і дядько Джон знає, що дві третини знатних родин і бізнесових верховод міста вже навідались у той банк — ходили туди, як на прощу, — щоб ознайомитися зі змістом паперів. В них капітан Монтегю обзиває губернатора «взірцевим недоумком»… і, наскільки ми чули, це найчемніше висловлювання з усіх, вжитих у цих огидних документах.
— Становище, в якому опинився сер Джон, видається мені непридатним для оборони, — сказав Крозьє.
— Іноді я боюся за його психічне здоров’я, якщо не за саме життя, — погодилася Софія. — Губернатор сер Джон Франклін дуже вразлива людина.
«Яка і мухи не скривдить», — подумав Крозьє.
— Він подасть у відставку?
— Його мають відкликати, — сказала Софія. — Вся колонія знає про це. Ось чому тітка Джейн мов сама не при собі… Я ніколи не бачила її в такому стані. Дядько Джон чекає на офіційне відкликання ще до кінця серпня, якщо не раніше.
Крозьє зітхнув і провів своєю тростиною борозенку в жорстві садової доріжки. Він чекав на зустріч із Софією Крекрофт два роки, проведені серед антарктичної криги, але зараз, повернувшись сюди, він зрозумів, що їхній візит загубиться в круговерті політичних чвар й образливих нападок на губернатора. Він ледь стримався, щоб знову не зітхнути. Йому було сорок шість років, а він поводився як останній дурень.
— Ви не хотіли б завтра прогулятися до ставка Качкодзьобів? — запитала Софія.
Крозьє налив ще віскі у склянку. Нагорі почувся пронизливий крик баньші, але це був лише арктичний вітер, що завивав у залишках рангоуту. Капітанові стало шкода вахтових матросів.
Пляшка віскі була спорожніла.
Годі й там Крозьє вирішив, що цієїю зимі вони мають відновити санні походи з переправляння спорядження та провіанту до Землі Короля Вільяма, незважаючи на темряву й буревії, нехтуючи постійною загрозою нападу цієї істоти серед льодів. Він не мав вибору. Якщо їм доведеться покинути судна найближчими місяцями — а «Еребус», затиснутий крижинами, вже виявляв ознаки неминучого руйнування, — вони не зможуть стати табором тут, на кризі, поруч з місцем загибелі кораблів. За нормальних обставин це б мало сенс — не одна нещаслива полярна експедиція за аналогічної ситуації розбивала табір на кризі й чекала, коли течія затоки Баффіна винесе їх на сотні миль на південь до відкритого моря, — але ця крига нікуди не дрейфувала, і табір на ній буде ще важче захистити від того створіння, ніж табір на промерзлій гальці берега — байдуже, острова чи півострова — за двадцять п’ять миль звідси, в темряві. І він уже переніс туди більше п’яти тонн усілякого добра. Решту треба довезти, перш ніж повернеться сонце.