— Мабуть, я роздягнуся за цими кущами і зайду у воду з моріжка на березі. Звісно, ви можете приєднатися до мене, щоб поплавати, Френсісе, або ні — залежно від ваших уявлень про правила пристойності.
Він усміхнувся, намагаючись вдавати із себе бувалого у бувальцях джентльмена, але його усмішка вийшла доволі розгубленою.
Софія попрямувала до густих кущів, жодного разу не озирнувшись. Крозьє залишився лежати на підстилці з насмішкуватим виразом на старанно поголеному обличчя, але коли побачив, як її біла блузка зненацька летить догори, скинута через голову тонкими блідими руками, і повисає на гіллі високого куща, він немов застиг. Але його прутень — ні. Під вельветовими штаньми й закороткою жилеткою чоловіча сутність Крозьє, розслаблена по команді «вільно», за дві секунди вже вказувала на верхівку бізань-щогли.
Софіїні темні штани гаучо, трусики та інші білі, з мереживом, безіменні предмети жіночого туалету приєдналися до блузки, що висіла на густому кущі, кількома секундами пізніше.
Крозьє міг тільки витріщатися. Його невимушена усмішка перетворилася на застиглу маску покійника з відвислою щелепою. Він відчував, що його очі як не вискочать з орбіт, але не мав сил відвернутися чи відвести від дівчини погляд.
Софія Крекрофт вийшла на осоння.
Вона була повністю оголеною. Руки вільно звисали вздовж тіла, пальці ледь підібгані до долонь. Груди були невеликими, але дуже високими і дуже білими, з великими сосками, рожевими, а не коричневими, як у всіх інших жінок — портових шльондр, рідкозубих хвойд, тубільних дівчат, — яких Крозьє доводилося бачити голими раніше.
Та й чи бачив він до цього, сказати по правді, по-справжньому оголену жінку? Білу жінку? В той момент йому здавалося, що ні. А якщо й так, то це не мало жодного значення.
Сонячне світло відбивалося від Софіїної молодої сліпучо-білої шкіри. Вона навіть не намагалася прикритися. Втративши дар мови, закляклий у незручній позі — тільки його пеніс реагував усе більше, опухаючи й наливаючись болем, — Крозьє зрозумів, що він вражений тим, що ця богиня, це досконале втілення англійської жіночності, дівчина, яку він розумом та серцем уже обрав собі за дружину і матір своїх дітей, має густе лобкове волосся, яке, здавалося, наміряється вирватися за межі чорного трикутника. Непокірне — було єдиним словом, яке спало йому на думку. Софія витягнула шпильки зі свого довгого волосся, і воно розсипалося по плечах.
— То ви йдете, Френсісе? — тихо озвалася вона, зупинившись на моріжку берега. Її тон був незворушний, наче вона поцікавилася, чи хоче він ще чаю. — Чи ви волієте просто витріщатися?
По цих словах вона пірнула у ставок, вигнувшись досконалою дугою, її бліді руки розітнули дзеркало плеса за мить до того, як вона вся ввійшла у воду.
До цього моменту Крозьє вже відкрив було рота, намагаючись щось сказати, але здатність до артикульованого мовлення до нього, вочевидь, ще не повернулася. Тож за мить він знову закрив рота.
Софія легко плавала вперед і назад. Він міг бачити її білі сіднички, що здіймалося позад її сильної білої спини, на яку трьома пасмами, наче намальоване трьома мазками, спадало її чорніше за індійську туш волосся.
Вона зупинилась біля дальнього краю ставка біля великого дерева, на яке вказувала, коли вони тільки приїхали, вільно перебираючи ногами у воді.
— Нора качкодзьоба під цим корінням, — гукнула вона. — Мені здається, сьогодні він не збирається виходити й бавитися. Він лякливий. Не будьте таким само, Френсісе. Будь ласка.
Як уві сні, Френсіс підвівся й почимчикував до найгустіших кущів, які тільки зміг знайти поблизу води, на березі, протилежному тому, на якому була Софія. Його пальці страшенно тремтіли, поки він розстібав ґудзики. Він навіщось став згортати свої речі акуратними маленькими квадратиками, вкладаючи їх на траві біля ніг. Крозьє був певен, що це триває годинами. Його пульсуюча ерекція не зникала. Йому ніяк не вдавалось приборкати її силою волі, як він це вмів, його твердий член вперто продовжував стояти дибки, піднімаючись аж до пупка, і пружно розгойдуватися, з червоною, як сигнальний ліхтар, головкою, що на кілька дюймів висунулася з-під крайньої плоті.
Крозьє нерішуче стояв за кущами, дослухаючись до сплесків, які свідчили, що Софія продовжила плавати. Він знав, що варто половити дрижаки тут ще трохи, вона вийде зі ставка, сховається за своїм кущем, щоб обсохнути, і він обзиватиме себе боягузом і дурнем решту свого життя.
Підглядаючи крізь гілки куща, Крозьє виждав, поки леді повернеться до нього спиною, пливучи до дальнього берега, а потім квапливо і незграбно кинувся у воду, і не пірнув, а просто впав плиском, забувши про будь-яку грацію у своїй прямодушній спробі хутчіш занурити свій зрадливий прутень під воду, поки міс Крекрофт його не побачила.