Тоді він нарешті підвівся. Він стояв і обтрушував білий пісок зі своїх найкращих парадних формених брюк.
— Я вже маю йти, — сказала Софія. — Тітка Джейн, капітан Росс і я збираємося цього ранку поїхати у Гобарт Таун подивитися на нових племінних жеребців, яких недавно завезла компанія Ван Дімена. Ви можете приєднатися до нас, якщо бажаєте, Френсісе, але заради усіх святих, спершу поміняйте одяг і вираз обличчя.
Вона легко доторкнулася до його руки й пішла назад до урядової резиденції, крутячи парасольку над головою.
Крозьє почув приглушені удари суднового дзвона на палубі, який вибив вісім склянок. Була четверта ранку.
Зазвичай на кораблі в морі через півгодини матроси повскакували б зі своїх підвісних койок і вже за півгодини почали б драїти палуби і вичищати все, що тільки можна. Але тут, посеред темряви, криги і вітру — Крозьє чув його завивання в такелажі, яке провіщало ще одну завірюху, а зараз же тільки десяте листопада їхньої третьої зимівлі, — матросам дозволялося спати допізна і бити байдики до четвертої склянки ранкової вахти. До шостої ранку. Тоді холодний корабель оживе криками старшин і стукотом ніг у хутряних капчурях об палубу, коли матроси почнуть вискакувати з койок, поки старшини не виконали своїх погроз обтяти мотузки гамаків разом з тими матросами, хто забарився в них.
Порівняно з вахтами під час плавання у морі це був рай для ледацюг. Матросам не тільки дозволялося спати допізна, але й снідати тут, на нижній палубі, коли вже виб’є восьму склянку, перш ніж братися до вранішніх суднових робіт.
Крозьє подивився на пляшку віскі та склянку. Обидві були порожні. Він узяв зі столу важкий пістоль — з повним зарядом пороху та кулею. Його рука тремтіла.
Потім він засунув пістоль до кишені своєї капітанської шинелі, зняв шинель і повісив на гачок. Крозьє ретельно витер склянку з-під віскі чистою ганчіркою, яку Джопсон щовечора залишав для цієї потреби, і прибрав у свою шухляду. Потім він акуратно поставив порожню пляшку в плетений кошик з кришкою, яку Джопсон залишив біля розсувних дверей саме для цього. На той час, коли Крозьє, виконавши свої службові обов’язки, повернеться сюди під кінець темного дня, в кошику буде лежати повна пляшка.
На мить він замислився, чи не одягнутися йому тепліше і не піднятися на палубу — замінити свої капчурі на справжні черевики, закутатися шарфом, натягнути шапку, светри і весь верхній одяг, щоб вийти в ніч та віхолу, дочекатися підйому матросів, спуститися поснідати зі своїми офіцерами і провести цілий день без сну.
Він робив так багато разів.
Але не цього ранку. Він був занадто стомлений. І було занадто холодно, щоб стовбичити тут бодай ще хвилину всього в чотирьох вовняних та бавовняних куфайках. Крозьє знав, що четверта ранку — найхолодніший час доби і година, коли більшість хворих та поранених матросів віддає Богу душу, яка відлітає в ту правдиву «невідому країну».
Крозьє заповз під ковдри і вткнувся обличчям у холоднючий матрац, набитий кінським волосом. Знадобиться п’ятнадцять хвилин чи й більше, перш ніж тепло його тіла зігріє постіль. Якщо пощастить, він засне раніше. Якщо пощастить, він матиме майже дві години похмільного забуття, перш ніж почнеться новий день посеред темряви й холоду. Якщо пощастить, думав Крозьє засинаючи, він взагалі не прокинеться.
17 ІРВІНГ
70° 05′ півн. шир., 98° 23′ зах. довг.
13 листопада 1847 року
Сайленс зникла, й обов’язком третього лейтенанта Ірвінга було знайти її. Власне кажучи, капітан йому нічого такого не наказував… точніше, наказував, але не зовсім це. Капітан Крозьє доручив Ірвінгу наглядати за ескімоскою, коли вирішив узяти її на борт корабля Її Величності «Терор» шістьма місяцями раніше, в червні, і капітан Крозьє ніколи не скасовував цього наказу, тож Ірвінг почувався відповідальним за неї. Окрім цього, молодий чоловік був закоханий у Сайленс. Він знав, що це по-дурному — ба навіть ненормально — закохатись у дикунку, яка навіть не була християнкою, в неосвічену тубільну жінку, яка й слова не могла сказати англійською, та й будь-якою іншою мовою, якщо вже на те пішло, бо у неї не було язика — його вирвали чи відтяли, але Ірвінг все одно закохався у Сайленс. Від вигляду дівчини високого, сильного Джона Ірвінга кидало в дрож.
А зараз вона зникла.
Вони вперше помітили, що її немає у відведеному для неї спальному місці — невеличкому закутку, відгородженому ящиками від гамірної носової частини нижньої палуби, прямо перед лазаретом, — у четвер, двома днями раніше, але матроси звикли до дивних зникнень та повернень леді Сайленс. Вона проводила поза кораблем стільки ж часу, скільки й на ньому, навіть ночами. Ірвінг доповів капітанові Крозьє в четвер пополудні, одинадцятого листопада, що Сайленс пропала безвісти, але капітан, Ірвінг та інші бачили її назовні на кризі позаминулої ночі. Потім, після того, як знайшли останки Стронґа та Еванса, вона знову пропала. Але капітан сказав не перейматися тим, мовляв, вона об’явиться.