Отак розмірковуючи, охоронець супроводив «збоченця» на вихід, біля останнього турнікета, як завжди, пригостився від нього цигарчиною. Хай би там ким був цей дивак-збоченець, а палив він справді незлецькі цигарки. Охоронець уже давно втратив надію, що й собі коли-небудь почне щодня купувати такі ж. Він складав гроші. Складеного зазвичай ставало на те, аби раз на рік їздити на зустріч випускників до провінційного містечка, звідки охоронець був родом. До таких зустрічей він завжди готувався дуже ретельно. Брав напрокат лімузин у комплекті з мовчазним шофером, статусний костюм-трійку, що від нього зазвичай несло дорогими чоловічими парфумами (запатентований винахід-бонус від власника прокату костюмів) та орендував на кілька днів солідне доглянуте тіло, що нічим не скидалося на нього навіть у молодші роки. Так, нове тіло. А що? Далебі, він може собі це дозволити. Він — заможна людина, чимало досяг у житті… На доказ брав із собою замовлені заздалегідь візитівки, де вказувалося, що він — виконавчий директор серйозної фірми-виробника елітних алкогольних напоїв, таку-сяку сувенірну продукцію (кілька пляшчин принагідно купленого елітного пійла) і вдавав із себе короля життя.
То було неймовірне відчуття! Ловити на собі заздрісні погляди однокласників. Обіцяти колишньому найкращому другові і його якось прилаштувати на роботу до серйозної фірми-виробника елітних алкогольних напоїв, а самому тішитися, що цього ніколи не буде. Поквапливо злягатися у темному непримітному кутку з розповнілою Кендес із паралельного класу — колись першою красунею школи і за сумісництвом — дружиною друга. Великодушно — і щоб усі бачили — розраховуватися кредиткою за бенкет.
Заради цих віртуозних «виходів у світ» він, власне, й жив. І розумів, що іншого життя ніколи не знатиме. Дружини він не мав, із дітьми теж наче не склалося, були тільки брудно-брунатні стіни буцегарні, з котрими належало зливатися-зростатися, холостяцькі вечори з пивом, фаст-фудом, телевізором і… оті зустрічі випускників. Докуривши до фільтра стріляну цигарчину, що пронизливо пахла кращим життям, охоронець сплюнув і повернувся на пост.
Роздiл III
Клiнiка
На роботі Юрій з’явився близько опівдня. Він швидко вийшов із машини, хряснувши дверцятами, розгонисто рушив було до ліфтів, аж раптом зачув на підземній парковці дивні пахощі. Суміш солодких жіночих парфумів, підсохлої крові та заброджених екскрементів. Здивовано зупинився. На відміну від брутально-задушливої в’язниці, стерильні приміщення його клініки не передбачали взагалі ніяких запахів. Юрій знову принюхався. Так і є — парфуми, кров та лайно.
Він обережно роззирнувся (окрім нього, на парковці не було жодної живої душі) і повільно рушив уздовж рівненько вишикуваних автівок, намагаючись упіймати джерело запаху. Пройшовся приміщенням один раз. Другий. Юрій повірити собі не міг — запаморочливі аромати линули від його завжди такого охайного, дбайливо вичищеного «шевроле». Він обійшов кохану машину з усіх боків, зазирнув під капот, під днище, досередини. Нічого. Лишався тільки багажник.
Йому стало недобре.
Що в багажнику? Де він був минулої ночі? І чому нічого не пам’ятає?.. Затамувавши подих, Юрій одним різким рухом розчахнув клятий багажник.
Те, що він побачив, змусило його заціпеніти.
У багажнику його машини лежала обмотана прозорою поліетиленовою плівкою нерухома молода жінка. Запахи просто знавісніли. Мертва молода жінка. Світле, ледь хвилясте волосся, смаглява шкіра, тендітна статура і криво розпорений живіт, з котрого прозирала покривавлено-синювата кишкова маса. Звідти й запах. Придивившись уважніше, Юрій побачив у гірляндах розореного кишківника мертвий, скорчений в судомному напівкрику плід — місяців 5–6, не більше. Душі в понівеченому тілі він не відчув. Знову повернувся поглядом до обличчя убитої.
Це неможливо.
Ясміна Хіменес — дівчина-«кінозірка», що кілька років тому «переїхала» в його клініці до тіла своєї заледве повнолітньої доньки. Треба ж, і знову завагітніла…
Юрій відступив на крок, перевів подих, за інерцією дістав із кишені серветку, аби витерти холодний піт із чола. Зненацька його рука зупинилася. На серветці було ім’я. Її довбане ім’я. Сумнівів не лишалося — минулої ночі він убив Ясміну Хіменес.