Минав час. Старість заскочила її зненацька. Ванесса й незчулася, як замість образів гарненьких і дурненьких молодих дівчат їй почали залишати ролі їхніх підтоптаних матусь, лихих свекрух або ж старих дів, що доводилися юним героїням двоюрідними тітками. А кілька днів тому продюсери знахабніли вкрай — запропонували їй зіграти епізодичну роль бабусі в якійсь романтичній комедії.
Того дня Ванесса й зрозуміла, як виглядає початок кінця. Вона таки постаріла. І давні слава та визнання, бундючно підібравши свій королівський шлейф (щоб не волочився) й притримуючи корону (аби не впала), без вагань пішли від неї до інших — молодших, гарніших, амбітніших. Колишній зірці зосталося лише одне — красиво й принижено старіти, животіючи спогадами. Про неї вже не розпускали огидних чуток у соціальних мережах. Не робили їй непристойних пропозицій. Не вимагали автографів. На вулиці її досі впізнавали в обличчя, але вже не стояли із роззявленими ротами і не озиралися, як то траплялося раніше.
Такого стерпіти вона не могла. Із горя Ванесса вийшла заміж за свого охоронця, хоча на вибір був іще тренер з пілатесу. Охоронець виявився більш ніж удвічі від неї молодшим, походив із якоїсь екзотично-грізної місцини, назву якої Ванесса постійно забувала (власне, як і саме ім’я «щасливчика»), і був просто-таки непристойно вродливим, навіть як на голлівудські стандарти. Тож стара наречена сподівалася: може, хоч це приверне до неї увагу таблоїдів і кіностудій. До подібного штукарства вона вдавалася не вперше: щойно виникав дефіцит «творчих успіхів», брала публіку скандальними розлученнями та одруженнями. Була серед її шлюбних партнерів і жінка, та першої ж ночі Ванесса переконалася, що одностатева любов не для неї. Наступного дня вони розлучилися. Потому осяйна кінозірка ходила під вінець лише в супроводі чоловіків. Одруження з юним охоронцем було вже четвертим на її шлюбному рахунку, проте саме воно довело жінці, що зоряний час скінчився, — під час весільної церемонії в саду її портлендського маєтку на дереві ховалося лише двійко папараці. Та й ті не дочекалися кінця церемонії — щойно наречений сказав «так», злізли з дерева та пішли.
Її вже навіть не переслідували. Ванесса так засмутилася, що забула одразу ж розлучитися зі своїм уже не потрібним чоловіком. Так він і прижився в її маєтку: вставав не раніше, аніж опівдні, вештався нескінченними анфіладами кімнат і в самому лише піжонському халаті та хатніх капцях цмулив її колекційний, десятиліттями вистояний віскі, куплений за шалені гроші з аукціонів (цим віскі Ванесса планувала відзначати гучні прем’єри своїх майбутніх фільмів і ще переймалась, аби не спитися), курив знайдені в бібліотеці гаванські сигари її колишніх чоловіків і замислено розглядав стелю. Так вона й натрапила на нього, спустившись одного безпросвітного дня до вітальні, все ще в глибокій депресії, розтягнутій піжамі та без зачіски.
— Ти хто? — зачудовано спитала Ванесса, вгледівши на своїй канапі прекрасного незнайомця.
— Охоронець. Та челядь каже, що твій чоловік…
— І скільки ж тобі років? — насторожено поцікавилася вона.
— Двадцять шість…
— Чорт забирай! — вилаялася жінка. — А чому ми не спимо разом?
— Ти не казала спати…
Їй стало недобре. Колись чоловіки втрачали голови, один поперед одного її домагаючись, кидалися на неї, наче метелики на вогонь, а тепер вона має «казати»?..
Ванесса перевела подих. Їй було п’ятдесят вісім років. Ну, гаразд, хай йому двадцять шість. Звісно, останнім часом її обходили увагою, проте ж і на таку брутальну відвертість не кожен наважувався. Озирнулася на дзеркало. Звідти на неї безсило блимнула оком стара недоглянута жінка в потворній піжамі з ведмедиками, які так не пасували до її нових зморшок та поріділого розпатланого волосся, з котрого підступно визирала сивина. Жінка із дзеркала була зовсім не схожа на ту Ванессу Маріані, якою вона себе уявляла.
— Отже, так, — повернулася до чоловіка. — Ми розлучаємось! Збирай-но своє манаття і вимітайся звідси. Тобі заплатять. З тобою зв’яжеться мій адвокат.
Доки вона проголошувала своє рішення, чоловік-охоронець й далі з відсутнім виразом обличчя лежав на канапі, наче йшлося не про нього. Та, щойно пролунало слово «адвокат», якась сила здійняла його на ноги й понесла в напрямку пакування речей. Вочевидь, його не вперше лякали цим магічним слівцем.
— Усе, що вкрадеш, я потім вирахую з твоєї компенсації за розлучення! — гукнула йому навздогін стара акторка і пішла на кухню робити собі еспресо.