Та, щойно вона з горням кави вибралася на терасу (аби переконатися, що й без неї ранок настав), звідусіль заклацали спалахи фотокамер й залунали знайомі голоси найзухваліших папараці «Фабрики мрій».
— Ванессо, покажи нам свого чоловіка! Це правда, що він удвічі молодший?
Горнятко з кавою вислизнуло в неї з рук і розлетілося на друзки.
— Ви трахаєтесь? Чи це вже, навіть як для нього, занадто?
Прожогом ускочила назад до будинку, причинила за собою двері.
— Ванессо! Чому він не купить тобі нове тіло?
Вони повернулися! Радощам старої жінки не було меж. А де ж її чоловік? І тут до неї дійшло, що кілька хвилин тому вона сама вигнала його. Утім, може, він ще не пішов? Ванесса хотіла покликати малого, аж раптом згадала, що не знає, як його звати. Довелося обійти весь будинок, не оминаючи жодної кімнати, навіть вбиралень.
Вона знайшла його в комірчині попід східцями. Спакувавши такі-сякі речі, красунчик саме перевдягався. Акторка зупинилася, затамувавши подих. За своє зіркове життя вона бачила чимало гарних чоловіків, із двома з них навіть мала заміжжя, однак таке досконале тіло споглядала направду вперше. Матова смаглява шкіра… Темне ледь кучеряве волосся…Рельєфні, наче виточені з мармуру, м’язи… А коли він обернувся…
Ванесса насилу оговталася.
— Ходи-но сюди! — недбалим жестом підкликала «чоловіка».
Той відклав убік труси, які саме збирався натягати, неохоче підвівся, причвалав, став поряд. З одягу на ньому не було нічого, та він не переймався. Розкішним молодим тілом, підкреслюючи кожен вигин натренованих м’язів, простягалися вигадливі татуювання, значення котрих Ванесса не розуміла, але вони їй подобалися. Тож вона й собі зважилася скинути піжаму з ведмедиками.
— Я жалюгідна… — констатувала жінка, порівнявши себе з ним у дзеркалі.
— Я теж колись стану старим, — знизав плечима хлопець.
— Як тебе звати? — раптом поцікавилася дружина.
— Алехандро, — знову без емоцій.
То он воно що! Для початку стара акторка картинно здивувалася:
— Мексиканець?..
— Пуерторіканець, — уже з гордістю.
Ванесса обережно перевела подих. Справи то не міняло: старіюча голлівудська зірка вийшла заміж за латиноамериканця, свого охоронця. Це ж якою вже треба бути самотньою і покинутою?
— Утім, начхати! — рішення вона прийняла блискавично. — От що ми зробимо, Алехандро. Ти ж саме збирався одягатися? То вдягайся і поїхали. Годі тут скніти! Я маю чоловіка, і це… помітили. Тепер ти купиш мені нове тіло. Усі газети про це напишуть!..
— То ми не розлучаємось? — про всяк випадок перепитав Алехандро.
— Здурів чи що? Кажу ж, купиш мені нове тіло!
— У мене немає грошей.
— Не кажи нікому. Ти купиш його на мої гроші, — постановила Ванесса. — Це буде твій подарунок мені на весілля.
— Отакої! — зрештою він отямився. — А де подарунок мені?
— Я буду твоїм подарунком, — безапеляційно заявила дружина. — Тільки ж гляди, обирай тіло, за яке нам обом не буде соромно.
Так вони й з’явилися в клініці корпорації «ТІЛО™».
Траплялися Юрію й так звані «постійні клієнти». Одним із них був видатний банкір Геннадій Навозов, росіянин за походженням. У дев’ятнадцятирічному віці він разом із хвилею інших переселенців опинився в Сполучених Штатах. Спочатку, як то водиться в романтичних історіях успіху, був різноробочим, у вільний час трохи промишляв ставками у підпільних боях без правил, згодом почав грати на біржі, а незабаром витяг свій щасливий квиток — одружився з американкою, спадкоємицею нафтової свердловини, отримав громадянство США та доступ у серйозні фінансові кола. Подейкували, він збив свої величезні статки на Wall Street у той час, як інші лише втрачали гроші.
Геннадій Навозов був легендою. Достеменної суми, якою обраховувалися його капітали, не знав ніхто, навіть податкова інспекція. Так само ніхто не відав, скільки йому направду років — посріблений сивиною кволий банкір був схожий на старого хижого птаха, втомленого життям й виснаженого недугами.
Юрій добре пам’ятав Геннадія Навозова. Зустрічаючись, вони віталися як добрі знайомі, коли банкір бував при тямі. Потрапляв він до клініки уже шістнадцятий раз. Причина «візитів» найчастіше була одна і та ж — його мізки виїдав прогресуючий атеросклероз, або ж «старече недоумство», як любив називати свою недугу колоритний старигань. Від клініки йому був потрібний новий мозок, до якого б завантажувалися його неперевершені фінансові здібності.