Вм’ятина вийшла, що треба.
Наступного ранку, щойно він заїхав на своє місце паркування, пуерторіканець уже чекав на нього. Стискав кулаки. Нервувався. Під чорною футболкою грали й перекочувалися рельєфні м’язи.
Юрій підкреслено неспішно вибрався зі свого розхитаного «шевроле». Алехандро відразу ж підскочив до нього.
— Ось воно! Я так і знав!.. — істерично заверещав, вказуючи на темно-синій погнутий бампер лікаревої автівки, що на ньому зрадливо проступали крихти червоної фарби з «феррарі». — Це ти зробив! Я дзвоню в поліцію!..
— Пішов ти, — знічев’я відказав Юрій, простуючи до ліфта. — А там — дзвони хоч до пекла.
— Он як? Пішов я?! — наздогнавши лікаря, скипів запальний пуерторіканець. — Куди ти хочеш, щоб я пішов?
— Дай подумати… — на мить Юрій зупинився, замислився. — Мабуть, туди, звідки й беруться всі мальовані педики-альфонси-красунчики. Бо чим ти жив, доки не виліз на Ванессу? Торгував власним тілом на вечірках, розводив старих чоловіків на гроші, дружив із наркотою? Стривай, я нічого не пропустив?
Не роздумуючи, Алехандро кинувся на нього. У малому вгадувався неабиякий боєць. І він був розлюченим, як чорт. Розвернувшись, Юрій зайняв бойову стійку, виставивши праву ногу вперед. Він зумисне роздратував хлопчину, бо так само жадав зараз бійки, хоч розумів, що йому добряче перепаде від молодшого, більш тренованого й, відповідно, сильнішого супротивника, котрий був уже зовсім поряд. Проте останньої миті Юрій встиг ухилитися від спланованого удару ногою. Цим він перехитрив нападника, котрий пролетів у порожнечу і за інерцією нарвався на сильний удар кулаком у голову.
Однак малому стало спритності блискавично відскочити вбік. Із реакцією в нього було все гаразд. Зробивши обманний маневр, він знову налетів на Юрія, цього разу сконцентрувавши свою злість у тривалій серії коротких ударів кулаками. Вони влучали в шию, плечі, живіт, голову лікаря. Практично кожен лишав по собі нестерпно болючий слід. Юрію зосталося тільки відступати, захищатися, невдало прикриваючи найбільш постраждалі місця. Але пуерторіканець уже вгадав його «ахіллесову п’яту». Особливо старанно кремезний чолов’яга затуляв голову, часом пропускаючи нищівні удари в корпус. Хлопець вдоволено посміхнувся. І довершив розпочату комбінацію стрімким потужним ударом прямісінько в праву скроню Юрія. Незважаючи на чималу вагу, той відлетів до бетонної стіни і поволі сповз по ній на підлогу.
Він, мабуть, отримав добрячий струс мозку. Бо в очах двоїлося, все довкола кружляло в шалених обертах. Нестерпно захотілося блювати. Розплющені очі Юрія бачили пуерторіканця, що переминався поруч, бачили свою зм’яклу руку, що безвільно відкинулася вбік. Однак усьому цьому більше не надавалося значення. Воно виглядало якось гротескно і зовсім не асоціювалося з реальністю.
Оцим можна було й вдовольнитися, однак зупинити себе заведений пуерторіканець уже не міг. Він дістав із багажника понівеченої «феррарі» бейсбольну битку і приготував черговий удар. Уже уявляв, як тріснуть зуби і вилетять з ненависного рота. Аж раптом…
— Що тут, чорт забирай, відбувається?
Алехандро здригнувся, наче од пострілу, враз забув про поваленого ворога, бейсбольна битка випала йому з рук і лунко прокотилася підлогою. Гучний чоловічий голос, підсилений акустикою підземної парковки, боляче різонув по вухах, дістався аж до осердя мозку й застряг там, як мисливський ніж. Схоже, лікар теж від нього прийшов до тями. Обидва озирнулися. До них прямував розлючений афроамериканець у білому медичному халаті.
— Зовсім уже подуріли? Жити набридло? Коли ти вже перестанеш шукати пригод, старий? — нахилився до Юрія. Переконавшись, що той живий, повернувся до його супротивника. — А ти, Маріані, тут лише тому, що він дозволив! Негайно забирайся з парковки і зроби так, щоб, окрім як поряд із дружиною, тебе більше ніде в клініці не бачили.
— Моє прізвище не Маріані, — похмуро озвався той, витираючи кров.
— Один чорт! — гаркнув до нього Бен. — Миріться мені зараз же, інакше один телефонний дзвінок — і вирушите обидва в донорський фонд!
Він не жартував — завдяки таким бійкам корпорація регулярно поповнювала свої фонди тілами сильних мускулястих чоловіків. Важко дихаючи, Юрій із зусиллям звівся на ноги й з-під лоба зиркнув на враз притихлого пуерторіканця.
— Гаразд, не ображайся за машину. І за «педика» зла не тримай… Зайдеш до мого кабінету, я випишу чек.