Щастило не всім. Та наразі корпорація мусила переконатися, що несказанно пощастило їй, і до однієї з клінік справді потрапив унікальний, рідкісний матеріал — тіло з коефіцієнтом Моніки Белуччі. Щойно коефіцієнт було підтверджено, Ештон Ван Хелл за програмою евтаназії зарахували до складу донорського фонду під кодовим номером «29». Це, до слова, був не порядковий номер і не якийсь там химерний шифр, а просто… вік дівчини.
Тепер її тіло можна було замовляти.
Спочатку відзначилася Ванесса Маріані. Ледь запримітивши, яким хтивим палаючим зором пройшовся по статурі донорки її юний Алехандро, жінка помчала до кабінету Юрія й першою зробила заявку на тіло № 29. Згодом у двері головного лікаря постукали Макс і Лео. Нарешті вони зробили вибір. Звісно, тіло № 29. Юрій ледь встигав приймати замовлення. Оскільки дані Ештон Ван Хелл опинилися в складі загального донорського фонду корпорації (не щодня ж їм траплялося тіло з омріяно-максимальним коефіцієнтом!), до вечора надійшло ще п’ять заявок із інших клінік — зацікавився Бостон, Флорида, двоє реципієнтів із Великобританії та одна японка. І щодня заявки продовжували надходити. Тож правління корпорації «ТІЛО™» прийняло безпрецедентне рішення — коштовне надбання портлендської клініки буде спродане з аукціону. Торги мали відбутися за місяць.
До того часу всі охочі могли роздивлятися Ештон, наче музейний експонат, торкатися її, фотографуватися з нею, ставити їй будь-які, навіть найнепристойніші, відверті й принизливі запитання.
Юрія це щоразу доводило до сказу. Він не розумів, навіщо спадкоємиця шанованої заможної родини вирішила продати своє тіло. Та й репортери вже з ніг збилися, намагаючись прознати, для чого їй це знадобилося і що вона зробить із кругленькою сумою, котра опинилася на її особистому банківському рахунку після моторошної угоди з корпорацією «ТІЛО™».
Навіщо їй гроші, яких вона не встигне витратити?
Ештон не давала відповіді на жодне з питань. Навіть якщо їх ставив Юрій. Особливо коли він питав про смерть. Тільки одного разу зауважила:
— Подивіться на мене. Я давно мертва. Ви просто ще мене не вбили.
— Саме тому вам так нелюбе власне прізвище? — не стримався лікар.
— Англійською воно означає «пекло». Ми й жили, наче в пеклі. А потім мені почало здаватися, що пекло — це ми самі.
Більше нічого Юрій не зміг про неї з’ясувати. Це знову нагадало йому Іванку — колись вона так само вперто не бажала розповідати про себе. Але його Іванка любила життя, раділа кожній його хвилині, а Ештон, здавалося, тільки й чекала нагоди усього цього позбутися. І це змусило Юрія зненавидіти її.
Попри свою репутацію готичної красуні й самотньої відлюдниці, Ештон швидко знайшла спільну мову з пацієнтами та персоналом клініки. Одного дня Юрій побачив, як вона розмовляє з Лукасом у саду.
— Як ти це робиш? — спитала дівчина, переглядаючи його світлини, розкладені на мармуровій поверхні столика просто неба. — Я ще не бачила таких талановитих робіт…
Вона особливо вподобала фотопортрет Ванесси Маріані. Із нього на світ дивилася не стара, невдоволена життям і виснажена нездійсненими мріями акторка, а велична, впевнена в собі, надзвичайно гарна й усміхнена жінка з сяючими від щастя карими очима. Здавалося, на світлинах Лукаса якимсь дивом проступали не принагідно роблені обличчя людей, а їхні справдешні душі…
Помітивши цікавість співрозмовниці, скалічений хлопець, вочевидь, зашарівся. Проте швидко подолав непевність.
— Ну… уяви, що бачиш найвродливішу жінку на Землі. А тепер зроби так, щоб її побачили всі інші, — і він навів об’єктив фотокамери на неї.
Ештон розсміялася:
— Я не найвродливіша жінка на Землі!
— Для мене — найвродливіша.
Вона перестала сміятися. Лукас теж замовк, просто дивився на неї — щирий, справжній і… зовсім не потворний у цю мить.
Юрій відчув, як всередині нього здійнялося щось схоже на ревнощі. Зірвався з місця. Швидкими розгонистими кроками наблизився до солодкої парочки.
— Даруйте, що перервав ваше замилування, та приїхали чергові замовники. Вони хочуть глянути на Ештон.
Вона повільно підвелася, зніяковівши, глянула на Лукаса.
— Вибач. Мені час повертатися. Сфотографуєш мене іншим разом, гаразд?