— Ти з ним одружуєшся,— сказала Блу-Гіджаб,— сподіваючись, що він зміниться й подорослішає. А він одружується з тобою, сподіваючись, що ти не змінишся.
— Шлюбний підступ №22,— згадала Карла, беручи Блу-Гіджаб за руку і ведучи її до бедуїнського шатра.— Ходімо зі мною, ти, бідна дівчинко, освіжишся. У тебе дуже стомлений вигляд. Скільки ти сьогодні подолала?
— Сьогодні не дуже багато, але вчора їхала аж двадцять одну годину, і позавчора теж,— розповідала Блу-Гіджаб, віддаляючись, доки її голос не затих, бо Карла зачинила двері.
Ми з Джасвантом і Анкітом я вилупилися на зачинені двері.
— Ця одна — справді лячна жінка,— сказав Джасвант, витираючи піт з шиї.— Я гадав, що міс Карла лячна, без образ, баба, але присягаюсь, якби заздалегідь побачив, як ця жінка у блакитному гіджабі піднімається сходами, то був би вже в тунелі.
— Вона непогана,— мовив я.— Узагалі-то, вона більш ніж непогана. Вона збіса крута.
— Сер, дорогою сюди я помітив крамницю алкоголю,— розповів Анкіт.— Чи можна купити інгредієнти для вашого особливого коктейлю і приготувати портал, ба й зо два, доки ми чекатимемо на дам?
— Придбати? — хмикнув Джасвант, клацаючи вимикачем і відчиняючи панель своєї крамниці виживання.
Він клацнув ще одним вимикачем — і почали миготіти вогники. Його палець навис над третім вимикачем.
— А знаєш, Джасванте...— почав був я, але було запізно.
З динаміків на столі вибухнула музики бганґра — гуркіт і джайв.
Я дивився, як Анкіт інспектує товари секретної крамниці Джасванта. Його сиве волосся підрізане було, як у Кері Гранта, і він відростив тоненькі вуса. Готельну уніформу замінила довга темно-синя сорочка з високим комірцем і такого ж кольору саржеві штани.
Він оглянув Джасвантові товари уважним оком, як чарівний коханець зазирає у вікно перелюбу.
— Гадаю, з цього буде діло,— вирішив він.
Потім бганґра дійшла до Анкіта, і він позадкував від різнокольорового вікна і почав танцювати. Він був таки нічого, досить вправний: витягнути Джасванта з крісла і змусив танцювати аж до закінчення пісні.
— Хочеш увімкну ще раз? — пихкотів Джасвант, тримаючи пальця над вимикачем.
— Так! — вирішив Анкіт.
— Спочатку бізнес, а потім задоволення,— спробував я.
— Твоя правда,— здався Джасвант, підходячи до потаємного вікна.— Скажи мені, що саме потрібно.
— Я хочу трохи похімічити,— сказав Анкіт.— І гадаю, тут є всі необхідні хімікати.
— Гаразд,— сказав я.— Починаймо готувати напої. Ми сьогодні вдома. Нам з Карлою немає куди йти, і маємо увесь час на світі, щоб туди дістатися. Чаклуй, Анкіте.
Пляшки розілляли, лаймовий сік заповнив мензурку, з кокосу вилили сік, гіркий шоколад потерли на пластівці, з’явилися келихи, і ми — троє чоловіків — саме збиралися скуштувати першу партію Анкітової алхімії, коли мене покликала Карла.
— Починайте без мене, хлопці,— мовив я, ставлячи свого келиха.
— Ти йдеш з коктейльної вечірки ще до початку? — заперечив Джасвант.
— Прибережіть мій келих,— попросив я.— Якщо почуєте постріли, поки я буду там, то біжіть на допомогу.
Розділ 76
Блу-Гіджаб і Карла сиділи на підлозі біля балкона, схрестивши ноги, і килими навколо них були мов ставок медитації. Також стояла таця з ароматизованим трояндовим і м’ятним мигдалем, шматочки чорного шоколаду й пелюстки глазурованого імбиру, а ще наполовину випиті келихи лаймового соку. Червоні й жовті вогники на світлофорах унизу м’яко освітлювали жіночі обличчя в темній кімнаті. Повільний підвісний вентилятор розганяв пасмами фіміам, а легенький бриз нагадував нам, що надворі неосяжна ніч.
— Сядь тут, Шантараме,— запропонувала Карла, сіпаючи мене до себе.— Блу-Гіджаб уже має йти. Але перед цим у неї є добрі й не дуже добрі новини.
— Як ти? — запитав я.— Усе гаразд?
— Зі мною все гаразд, алгамдулілла. Ти хочеш спочатку добрі чи не дуже добрі новини?
— Давай спочатку недобрі,— обрав я.
— Мадам Жу і досі жива,— повідомила Блу-Гіджаб.— І ще на свободі.
— А добрі новини?
— Її метальників кислоти вже нейтралізовано, а близнюки мертві.
— Стривай-но,— сказав я.— А ми можемо відмотати трохи назад? Звідки ти знаєш про мадам Жу? І чому ти тут?
— Я не знала про мадам Жу,— розповіла вона.— І не цікавилася нею. Мені потрібні були метальники кислоти. Ми їх упродовж року шукали.
— Вони попекли когось із твоїх знайомих,— усвідомив я.— Мені шкода.
— Вона була добрим бійцем і залишається доброю товаришкою і подругою. Вона поїхала до Індії, щоб відпочити від війни. Хтось найняв цих метальників кислоти, і вони перетворили її обличчя на маску. На протестну маску, можна її так назвати.
— Вона жива? — запитала Карла.
— Так.
— А ми можемо якось допомогти?
— Не думаю, Карло,— відповіла Блу-Гіджаб.— Хіба що вирішите допомогти покарати метальників кислоти, чим вона зараз і займається. Це забере ще трохи часу.
— Ви спіймали метальників кислоти? — здивувалася Карла.— Ніхто не попікся?
— Ми накрили їх покривалами і гамселили, доки ті не повикидали пляшечки з кислотою, а потім відволокли їх подалі.
— А близнюки кинулись їм допомагати,— здогадавсь я,— сприйнявши вас за загрозу для мадам Жу.
— Так і було. Ми не усвідомлювали, що вони захищали мадам Жу. Нам було байдуже. Нам потрібні були метальники кислоти. Мадам Жу втекла, а ми не перешкоджали. Ми зупинили близнюків і схопили метальників кислоти.
— А ви назавжди зупинили близнюків?
— Так.
— Що ви з ними зробили?
— Покинули їх там. Саме тому я не можу залишатися тут, іншалла.
— Хай що тобі знадобиться, воно твоє,— пообіцяв я.— А чому ти вирішила розповісти про це мені?
— Ми відвезли їх у нетрища. Там живуть четверо братів і двадцять чотири кузени обпеченої дівчини. Та й дівчина теж там живе з багатьма іншими, хто її любить. Ми допитали метальників кислоти. Хотіли отримати імена всіх облитих ними дівчат.
— Навіщо?
— Щоб пізніше відвідати всі їхні родини і розповісти, що ці люди вже мертві й більше ніколи не зроблять такого з жодною дівчиною. А потім відвідати кожного їхнього клієнта, які наймали метальників для обливання кислотою дівчат, змусити готівкою заплатити за завдане пекло й віддати ті гроші постраждалим дівчатам, іншалла.
— Блу-Гіджаб,— сказала Карла.— Ми тільки-но познайомились, а я вже тебе люблю.
Блу-Гіджаб узяла Карлу за зап’ясток.
— Коли метальники кислоти заговорили,— провадила вона, обертаючись до мене,— ми почули в переліку твоє ім’я. Вони розповіли, що слідкували за тобою для мадам — тієї жінки, яка втекла. Я змусила метальників кислоти розповісти, де ти живеш, і прийшла сюди, щоб тебе попередити.
Це стало шоком, і не одним, особливо думка, що метальників кислоти замучили до смерті їхні власні жертви. Це вже було занадто.
— Спасибі за попередження, Блу-Гіджаб,— мовив я.— Ти сьогодні їдеш. Як ми можемо допомогти?
— У мене є все необхідне,— запевнила Блу-Гіджаб,— але до ранку маю бути якнайдалі звідси. Моя єдина проблема — це Анкіт. Я не можу взяти його з собою, бо раптова зміна планів дозволяє провезти лише одну людину за раз. Я знаю, що Анкіт наполягатиме на тому, щоб зостатися й дозволити мені виїхати першій, і саме так я і збираюся вчинити, але боюся залишати його самого.
— Ніхто не нашкодить йому, якщо Анкіт залишиться з нами,— сказав я.
— Ні,— пояснила вона.— Я боюся залишати його, бо він може бути надзвичайно агресивний.
Я згадав люб’язного нічного портьє з його делікатним передбаченням потреб інших, елегантними вусами й ідеальними коктейлями — і не зміг скласти все це докупи.