— Саме так,— підтвердив старший гуру.
Ідрис розсміявся сам до себе.
— Що саме він хоче знати? — не розібрав Вінсон.
— Чи підкріплює Бог слова діями? — мерщій прошепотіла Карла, підбадьорливо посміхаючись Вінсону.
— Дійшло,— радісно прошепотів у відповідь Вінсон.— Тобто, чи Бог відповідає на телефон?
— Я бачу Божественне щохвилини свого життя,— відповів Ідрис.— І отримую постійні підтвердження. Та це, звісно ж, незвичайна мова. Це духовна мова збігів і зв’язку. Гадаю, ви знаєте, великий мудрецю, що саме я маю на увазі?
— Так, Ідрисе,— хихикнув той.— Розумію. Ви можете навести приклад?
— Кожна мирна зустріч з природою,— розповів Ідрис,— це звична розмова з Божественним, і саме тому бажано жити якнайближче до природи.
— Чудовий приклад, великий мудрецю,— відповів Дайте Подумати.
— Розвивати своє серце, щоб запалити очі нового друга світлом любові,— це і є розмовою з Божественним,— мовив Ідрис.— Чесна медитація — це та сама розмова.
— Раніше ви були неточним, Ідрисе,— сказав він.— Розкажіть нам стисло, в чому полягає значення і мета життя.
— Як я вже казав, у вашому виклику є два запитання,— нагадав Ідрис.— І лише одне з них має право на існування.
— Ми вже цього торкалися, і я й досі не розумію,— насупився Сварливий.
— Без повністю свідомої Волі, яка цікавитиметься значенням усього,— спокійно пояснив Ідрис,— це запитання не лише безглузде, а й неможливе.
— Але певне, майстре-джі, ця людська Воля, яку ви так відстоюєте, не може бути усім змістом? — добряче насупився Підозріливий.
— Я повторюю: запитання «У чому полягає сенс Життя?» є неприйнятним. Сенс — це властивість, яка виникає, коли існує цілком свідома Воля, щоб руйнувати суміщений стан можливостей завдяки прийняттю добровільних рішень і постановці добровільних запитань.
Запала пауза, і я радів, бо знав, що якби Вінсон порушив її напругу тієї миті, Карла після дебатів могла його пристрелити.
— Ставити запитання і є сенсом,— прошепотів йому я.
— Дякую,— нахилилася до мене Карла.
— Сенс — це атрибут Волі,— провадив Ідрис.— Вагоме запитання — це «В чому полягає мета Життя?».
— Дуже добре,— почав посміюватися Дайте Подумати,— у чому полягає мета життя?
— Мета життя — виражати низку позитивних характеристик з метою максимально можливого ускладнення, з чистими намірами поєднуючись з іншими людьми і з нашою планетою, а ще з Божественним Джерелом усього.
— Як ви визначаєте ці позитивні характеристики, майстре-джі? — поцікавився Підозріливий.— У яких сакральних текстах ми можемо їх знайти?
— Низку позитивних характеристик можна знайти будь-де, у будь-якому місці, де люди гуманно ставляться одне до одного. Це життя, свідомість, свобода, любов, правосуддя, справедливість, чесність, милосердя, спорідненість, мужність, шляхетність, співчуття, прощення, співпереживання й багато інших прекрасних речей. Вони завжди однакові, скрізь, де добрі серця перемагають, щоб їх зберегти.
— Але до яких конкретно сакральних тестів ви зверталися під час свого аналізу, майстре-джі?
— Наша спільна людяність і є цим сакральним текстом мирного людського серця,— сказав Ідрис.— І ми лише почали його писати.
— І як саме вираження цих позитивних характеристик веде нас до мети? — не заспокоювався Амбіційний.
— Ми — люди, народжені зі здатністю акумулювати нееволюційні знання і формувати нашу поведінку так само, як тварини,— пояснив Ідрис, тягнучись по склянку води.— Що є надзвичайно важким завданням для інших тварин, але надзвичайно простим для нас, дякуючи Божественному.
— А можна конкретніше про нееволюційні знання, майстре-джі? — запитав Підозріливий.— Я не знайомий з цим терміном.
— Це речі, які ми знаємо, але нам їх необов’язково знати для того, щоб вижити. Додаткові знання про все.
— Ми багато чого знаємо,— заявив Амбіційний.— Це навряд чи можна назвати одкровенням. І ми здатні формувати нашу поведінку. Де ви вбачаєте в цьому суть, майстре-джі?
— Без жодної з цих речей,— провадив Ідрис,— ми не можемо претендувати на долю. Але завдяки їм обом існування нашої долі не викликає сумнівів.
— Як, майстре-джі?
— Ми не будемо приматами вічно. Ми можемо змінюватися. Ми постійно змінюємося. Ми відкриємо більшість існуючих законів і контролюватимемо нашу еволюцію. Це випадок, коли доля контролює ДНК, а не навпаки, як було раніше, до цієї миті.
— А ви можете дати визначення долі? — зажадав Амбіційний.
— Доля — це скарб, який ми знаходимо, усвідомлюючи свою смертність.
— О так! — заволала Карла.— Пробачте!
— А може, прийшов момент,— запропонував Ідрис,— зробити перерву і відпочити перед наступною порцією виклику?
Учні підвелися, щоб відвести мудреців до їхньої печери. Мудреці попрямували геть, насупившись у роздумах.
Ідрис роззирнувся, і Силвано запропонував йому свою руку. Ідрис зустрівся з Карлою очима і посміхнувся нам.
— Радий тебе тут бачити, Карло,— мовив він, коли ми поверталися до його печери з Силвано.— Так приємно бачити вас двох разом!
— А знаєте,— сказав Вінсон, коли ми залишилися наодинці.— Гадаю, що починаю освоюватися. Карло, ти щось вигадала з футболками. Ти ж нотуєш усе це, Рендалле, правда?
— Роблю ретельні нотатки, пане Вінсон.
— Я б хотів їх потім побачити.
— Я також,— мовила Карла.
— І я,— погодивсь я.
— Дуже добре, що ми це владнали,— сказав Дідьє.— А тепер може хтось нарешті відчинить бар? Моя душа, може, й удосконалюється, але розум благає про милосердя.
Розділ 80
Підозріливий мав ще одне запитання на продовження змагання, але Ідрис спокійно підніс руку — наполегливо, утихомиривши всіх, і полинув за обрій своїх роздумів.
— Наскільки я бачу,— тихо почав він, а та піднята рука була неначе тризубець чистого терпіння,— ми — це єдиний вид, наділений здатністю бути чимось більшим, ніж є зараз, а можливо, навіть більшим, ніж мріємо стати, і потенціалом дістатися куди забажаємо.
Він на мить зупинився.
— Чому ми дозволяємо кільком штовхати багатьох на змагання, споживання і боротьбу? — провадив Ідрис.— Коли вже ми почнемо вимагати миру так само пристрасно, як вимагаємо свободи?
Раптові сльози покотилися на його повернуті догори долоні, що лежали на колінах.
— Пробачте мені,— сказав він, витираючи очі зворотом долоні.
— Великий мудрецю,— звернувся Дайте Подумати, співчутливо ллючи сльози разом з ним.— Сьогодні нас усіх привела сюди сила любові. Нехай ми всі будемо щасливі у своїх духовних зусиллях.
Ідрис розсміявся, струшуючи з очей місячне каміння сліз.
— Це семантична помилка, великий учителю,— зауважив він, заспокоївшись.— Любов не має сили, бо її можна подарувати лише на власне бажання.
— Дуже добре,— посміхнувся Дайте Подумати,— що таке Сила?
— Сила впливає на людей і процеси або спрямовує їх,— пояснив Ідрис.— Сила — це міра контролю і завжди пов’язана з авторитетністю. Сила — це страх, що підкоряється жадобі. Любов позбавлена страху і жадоби, так само як авторитетності чи контролю, і саме тому вона є вищою за ілюзію сили.
— А як щодо сили зцілення? — нагадав Сварливий.— Ви її заперечуєте?
— А це енергія зцілення, майстре-джі. Кожен цілитель знає, що в цьому немає сили, але енергія існує в надлишку. Енергія — це процес. Сила — це спроба вплинути на процес, скерувати чи контролювати його.
— Навіть сила молитви, майстре-джі? — поцікавився Амбіційний.— Хіба такого не існує?