Того літнього дня він ще не теленькнув ні разу, і Муталіб, розморившись на сонці, задрімав. Тулився щокою до гарячого піску, вдихав його сонячний дух, і, мабуть, через те приснилося йому озеро Шорколь, і навіть крізь сон Муталіб подивувався, як же це він лежить на піску, якщо раніше не міг ступнути на нього, такий був гарячий. І раптом — дзінь!
Він схопився з тією спритністю, на яку здатен лише справжній рибалка, зачувши жаданий сигнал. Кинувся до спінінга, що стримів над водою, і враз прикипів до землі. Це що — сниться йому і досі?
Біля спінінга стояла дівчина і дивилася на Муталіба ще усміхненими, але вже сполоханими очима.
— Ой, вибачте, я не хотіла, — винувато тулила до грудей долоньки, наче силкувалася приховати те, що не зовсім міг приховати економно скроєний бузковий купальник.
— Ти що — з неба впала? — вдавано розгнівався Муталіб, оглядаючи пустельний берег — ніде ні лялечки.
— Чого це з неба?
— А звідки ж?
— Там у вербах наш намет, — серйозно пояснила дівчина, кивнувши на протилежний берег. — Ми з однокурсниками приїхали катером на вихідні.
— Може, з однокласниками? — і далі «гнівався» Муталіб.
— Ви що, я вже на другому курсі.
— Якого училища?
— В інституті я. Педагогічному.
— Гм… Педагог. А чого ж так непедагогічно заважаєш старому чоловікові спати?
— По-перше, ви не старий, — сказала вона. — Не напрошуйтесь на комплімент.
— А по-друге?
— По-друге, мені… — вона широко розплющила свої синющі очі, знаючи, яке це справляє враження, — мені страшенно закортіло задзвонити. Ви не можете мені подарувати цього дзвіночка?
— Тільки після рибалки.
— А коли ви закінчите свою рибалку?
— Завтра увечері.
— Чудово. Я теж їду додому завтра увечері.
— Як тебе звуть? — спитав Муталіб.
— Іра. А тебе? — вона легко перейшла на «ти».
— У тебе немає чим записати. А так ти не запам’ятаєш.
— Є, — сказала вона. — У мене є чим записати.
Він обвів очима її зграбну фігурку і відчув, що це їй сподобалось.
— На тому березі? — спитав.
— На тому березі мене ніщо не цікавить, — підкреслено сказала вона. — То як тебе звуть?
— Муталіб.
— Му-та-ліб, — повторила по складах Іра. — Мені подобається це ім’я. Ти звідки?
— З Хорезму.
— Це де — в Середній Азії?
— В Узбекистані.
— Му-та-ліб, — знов проказала Іра, нахилилася й вивела його ім’я на піску. — Ну от, записала. Хоча я й так не забуду.
— Ніколи? — вирвалося у нього.
— Не знаю, — вона знизала худими плечима, сіла на пісок і ніби знічев’я поставила біля написаного його імені хрестик — плюс.
Муталібові захотілося курити. Поліз у тісну кишеню джинсів, дістав прим’яту коробку «Столичних» і припалив цигарку. Помітив, як вона затремтіла в пальцях: чорт забирай, це дівчисько вивело його з рівноваги, не розбереш, де жартує, де насміхається, а де каже правду.
— Дай і мені, — попросила Іра.
— Що?
— Сигарету.
— Ні, — узяв її тон Муталіб. — Поки ти зі мною, я не дозволю тобі курити.
— Хіба я тобі не байдужа?
— Ні, — сказав він. — Ти дівчина і вже цим не можеш бути мені байдужою.
— Виходить, тобі не байдужі всі дівчата? Так? — сказала вона і витерла його ім’я на піску.
— Не зовсім так.
— А як же?
— Мені не байдужі тільки ті, що чіпають дзвоник на моєму спінінгу.
— Таке траплялося часто?
— Один раз.
Вона лягла на пісок і знов написала його ім’я. І знов поставила біля нього плюс.
— Ір-о-о! О-о-о, — покотилося з того берега понад Десною.
— Тебе шукають, — сказав Муталіб.
— Нехай.
— Чоловічий голос. Видно, хвилюється.
— Нехай похвилюється.
— Ти така… жорстока?
— А ти хочеш, щоб я пішла?
— Ні, не хочу.
— Тоді я ще трошки побуду.
— Це твій однокурсник? — з тонкою усмішкою спитав Муталіб.
— Ти що, ревнуєш?
— Трошки.
— Даремно. Між іншим, він мені дозволяє курити.
— Ну й дурний. Він не дбає за твоє здоров’я і вроду.
— Вважаєш мене вродливою?
— Ти сама це знаєш.
— І все-таки приємно почути.
— Від усіх?
— Ні, тільки від рибалки, який має такого гарного дзвоника, — віддячила йому Іра.
— Тоді цей рибалка запрошує тебе увечері на юшку.
— А цей рибалка запасся консервами?
— Під вечір почнеться кльов.
— А якщо не почнеться?
— Все одно це буде найщасливіша риболовля у моєму житті, — сказав Муталіб. — То прийдеш?
Вона на хвильку замислилась.