Того самого дня, коли я після відвідання будинку повернувся до книгарні, знайшов пакет з паризькою поштовою маркою. Усередині була книжка під назвою «Янгол імли» — роман якогось Бориса Лорана. Я перегорнув сторінки, вдихаючи чарівний аромат обіцянки, який містить кожна нова книжка, прочитав перше речення — і збагнув, що не зможу відірватися. Я відразу ж зрозумів, хто автор цієї книжки, і зовсім не здивувався, коли перегорнув першу сторінку й побачив написану блакитним атраментом «Монбланського шедевру» присвяту:
Моєму другові Даніелю, який повернув мені голос і ручку, та Беатріс, яка повернула життя нам обом.
Іще молодий чоловік, у якого, втім, уже з’явилося кілька сивих пасом, крокував вулицями Барселони, над якими нависало шатро ще попелястих небес, хоча над бульваром Св. Моніки вже розгортався мідний вінець світанку.
За руку він тримав десятирічного хлопчика, в очах якого сяяла таємнича обіцянка, яку на світанку дав йому батько, — обіцянка, що вони підуть на Цвинтар забутих книжок.
— Хуліане, ти маєш зберегти те, що сьогодні побачиш, у таємниці. Від усіх.
— І від мами теж? — пошепки спитав хлопчик.
Батько зітхнув, ховаючись за сумовитою посмішкою, яка, наче тінь, переслідувала його все життя.
— Звичайно ж, мамі можна сказати, — відказав він. — Від неї в нас немає таємниць. Їй ти можеш розповідати все.
Незабаром, наче зіткані з імли, силуети батька та сина зникли в людському потоці Рамблас, і їхні кроки назавжди загубилися в тіні вітру.
Цвинтар забутих книжок
Час попелу
Біля розбитого корита
Відповідно до ролі
Місто примар
Нурія Монфорт: Спогади про втрачене
Тінь вітру
Посмертно
Березнева повінь
Дійові особи
