Мерседітас відкрила паперовий пакет і дала нам три блискучі яблука. Я гадав, що вона досі плекає надію працювати у нашій крамниці, тож намагається приховати свою нелюбов до Ферміна — узурпатора посади прикажчика.
— Хіба вони не красиві? Я побачила їх та сказала собі: ці для Семпере, — багатозначно мовила вона. — Знаю, ви, інтелігенти, любите яблука, як той Ісак із його законом тяжіння — ну, як там його?
— Ісак Ньютон, люба, — підказав Фермін.
Мерседітас злобливо глянула на нього.
— Здрастуйте, пане Вискочко. Ви дякуйте за те, що я і для вас купила яблуко, а не кислий грейпфрут — саме на нього ви заслуговуєте!
— Але, жінко, беручи з твоїх ніжних рук цей дар, цей свіжий плід первісного гріха, я відчуваю, як запалюються мої...
— Ферміне, будь ласка, — втрутився батько.
— Гаразд, пане Семпере, — Фермін слухняно відступив.
Мерседітас уже збиралася була щось проказати у відповідь, коли з вулиці долинув галас, і ми всі замовкли, прислухаючись. Хтось обурено кричав. Мерседітас обережно вихилила голову у двері. Кілька власників крамниць проходили повз, лаючись собі під ніс; вигляд вони мали зніяковілий. Невдовзі з’явився пан Анаклето Ольмо — мешканець нашого кварталу й за сумісництвом неофіційний представник Королівської академії іспанської мови. Пан Анаклето був учителем середньої школи, викладачем іспанської літератури й інших гуманітарних дисциплін. Він мешкав разом із сімома кішками у квартирі на другому поверсі. У вільний від уроків час він писав рекламні буклети для одного престижного видавництва, й ходили плітки, наче він також складає еротичні вірші й видає їх під зухвалим псевдонімом Умберто Павич. Хоча друзі знали, що пан Анаклето — людина скромна й добра, на публіці він неодмінно хотів грати роль пихатого поета. Завдяки своїй пишномовності він здобув прізвисько «вікторіанець».
Того ранку обличчя вчителя було рожевим від хвилювання, а руки, в яких він тримав палицю зі слонової кістки, мало не тремтіли. Ми всі четверо витріщилися на нього.
— Пане Анаклето, що трапилось? — запитав мій батько.
— Франко помер, скажіть, помер? — підказав Фермін.
— Затули пельку, тварюко! — втрутилася Мерседітас. — Хай пан учитель скаже.
Пан Анаклето глибоко вдихнув, намагаючись віднайти спокій, щоб із притаманною йому солідністю пояснити, що ж саме трапилось.
— Любі друзі, життя — це драма, й навіть найшляхетніші з Божих створінь відчувають гіркоту примх настирливої долі. Минулої ночі, на світанку, поки трударі нашого міста насолоджувалися заслуженим сном, пан Федеріко Флавія-і-Пухадес, наш дорогий сусід, який зробив чималий внесок у процвітання громади як годинникар, був заарештований поліцією.
Я відчув, як серце моє обірвалося.
— Ісусе, Маріє та Йосифе! — перехрестилася Мерседітас.
Фермін пхикнув від незадоволення — диктатор залишився у доброму здоров’ї.
Сівши на свого улюбленого коника, пан Анаклето глибоко вдихнув та повів далі:
— Надійні джерела, близькі до головного поліційного управління, повідомили мене, що невдовзі після опівночі двоє працівників секретної поліції схопили пана Федеріко, вдягненого у яскравий відвертий жіночий костюм, коли він розспівував ризиковані опереткові співаночки на сцені одного дешевого ресторану на вулиці Ескудільєрс, де він нібито розважав публіку, яка в переважній більшості, на жаль, складалася з людей недоумкуватих. Ці жалюгідні створіння, які незадовго до того втекли з притулку, що належить ордену ченців, геть утратили глузд, поскидали штани, заходилися невтримно танцювати та плескати у долоні, виставивши напоказ статеві органи та пускаючи слину.
Мерседітас перехрестилася, схвильована непристойним поворотом подій.
— Дізнавшись про те, що сталося, побожні матері цих бідолах подали офіційну скаргу через цей публічний скандал, який загрожує фундаментальним законам моралі. Газетярі — ці підлі стерв’ятники, які живляться нещастям та ганьбою, — не стали довго чекати й швидко нанюхали запах мертвечини. Не минуло й сорока хвилин після приїзду поліціянтів, як з’явився Кіко Калабуїґ, якого пригнали на місце подій негідні обов’язки професійного донощика. Калабуїґ — першокласний репортер щоденної газети «Касо» й великий любитель ритися в чужій брудній білизні. Він мав намір розкрити всю пікантність події, не залишаючи поза увагою жодної темної плями, аби тільки підвищити рейтинг своїх сенсаційних репортажів у «Касо». Зайве казати: нічну подію було висвітлено з усією можливою докладністю, схарактеризовано як таку, що збуджує жах та нагадує сцени з Данте, а заголовок набрано величезними літерами — втім, іншого не слід було й сподіватися від бульварної газети.
— А я мав надію, — сказав батько, — що Федеріко буде обачнішим.
Пан Анаклето схилив голову, наче священик.
— Не забувайте старого прислів’я: горбатого могила виправить. Але я ще не розповів про найгірше.
— Будь ласка, ваша милосте чи не могли б ви нарешті наблизитися до отієї клятої суті? Бо з усім цим метафоричним кружлянням та пишномовством я відчуваю, як вогонь проникає мені в нутрощі, — заявив Фермін.
— Не звертайте уваги на цю тварину. Мені подобається, як ви розповідаєте. Наче справжній актор, пане Анаклето, — втрутилася Мерседітас.
— Дякую, дитино моя, але я лише простий учитель. Тож повернімося до моєї розповіді. Без преамбул та прикрас: здається, пан Федеріко або Кучерява панночка, як він сам себе вперто називав під час затримання, вже заарештовувався кілька разів за подібних обставин, що записано в літописі злочинів пером стражів порядку та закону.
— Рецидивіст, — зауважив Фермін.
Я не втручаюся в чужі справи, але чув, що бідолашного пана Федеріко спершу збили зі сцени влучно націленою пляшкою, а потім двоє поліціянтів потягли його до відділку, що на вулиці Лаєтана. Якби нашому годинникареві трохи пощастило, можливо, усе б скінчилося жартами, парою стусанів та іншими невеличкими приниженнями, але, на превеликий жаль, сталося так, що на чергуванні був горезвісний інспектор Фумеро.
— Фумеро, — пробурмотів Фермін. Навіть згадка про ворога примушувала його здригатися.
— Так, він, власною персоною, єдиний та неповторний. Невтомний борець зі злочинністю в місті, чоловік, який щойно повернувся з тріумфального рейду до нелегального тоталізатора та закладу на вулиці Віґатанс — там займалися організацією тарганячих перегонів. Після цього рейду Фумеро доповіли, що до відділку завітала нещасна мати одного з хлопців-утікачів і передала колективну скаргу. Почувши про це, відомий інспектор, котрий, як виявилося, з вечора вже перехилив дванадцять подвійних порцій коньяку, вирішив утрутитися у справу. Після дослідження всіх обтяжувальних обставин Фумеро проінформував чергового сержанта, що такий розгул педерастії (щоб відтворити документальну доречність подій, я наводжу це слово в його суто літературному значенні, незважаючи на присутність молодої леді) треба припинити і що годинникар Федеріко Флавія-і-Пухадес має (задля його ж блага та задля спасіння безсмертних душ дітей із впливових сімей, чия участь у цій оргії була випадковим, але вирішальним чинником) провести ніч у загальній камері, у підземеллі відділку, в компанії добірних горлорізів. Як вам, певно, відомо, ця камера славиться у кримінальному світі своїми суворими умовами й антисанітарією, і приєднання пересічного добропорядного громадянина до списку її гостей завжди є святом для постійних її мешканців, бо додає присмаку цікавості монотонному життю за ґратами. Не слід нагадувати вам, що пан Флавія-і-Пухадес славиться ніжною та витонченою душею — сама доброзичливість та християнське милосердя. Якщо до його крамниці залетить муха, він, замість прибити її черевиком, бува, широко відчинить двері та вікна, щоб комаху, одну з Божих істот, витягло протягом назад до її природного оточення. Пан Федеріко — вірянин, причому вірянин дуже побожний, який переймається парафіяльними справами; але все своє життя він змагається з ганебним нахилом, який час від часу перемагає його й жене на вулиці, змушуючи вбиратися, як повія. Про вміння пана Федеріко полагодити все — від ручного годинника до швейної машинки — у місті ходять легенди; крім того, всі ми любили його як людину, навіть ті з нас, хто не схвалював його нічних забав із перукою та сукнею для фламенко.