Микола дав візитну картку.
Поспіхом зібралась, і вмить добігла до автобуса. Дівчата палили, а він так дивно дивився на мене, наче не хотів відпускати! А я не поспішала.
ХХХ
В автобусі я задрімала. Дивні видіння оточували з різних боків. Сидів за столом похмурий отаман Сірко, вдивляючись в стіну, та думу думав… Важкі складки залягли біля очей, весь він був таким суворим, наче уособлення суцільної кари тим, хто не любить Україну. По праву руку сидів вовк, дуже відданий отаману, Вовкун, який не підпускав до нього нікого, крім хлопчика. Тож ходили легенди про те, що отаман перетворювався час від часу у вовка, був перевертнем, з’являвся в різних місцях, наводив жах. Вороги панічно його лякались, а поява вовка приводила їх у відчай. Дивним було те, що він мені когось нагадував. В кутку спав біля печі маленький хлопчик, біля нього лежала цукерка.
Чи був солодким для мене той сон? Не думаю, видіння були різними. Вранці дзвінок, трохи настирливий – будь ласка, потрібна допомога. Не по телефону. Не могли б ви приїхати? До речі, пиріг з маком від моєї матусі вже чекає, бо розповідь буде тривалою.
Микола зустрів мене біля автовокзалу. Сніжинки красиво вкривали його сиву голову, та біля коміра перетворювались на легеньку хмарку, така сама хмарка зацікавленості була у нього в очах, які змінювали колір в залежності від настрою.
- Як добре, що ви приїхали, - він приязно посміхнувся до мене і повів стежкою через вузенький провулок.