Я роздивлялась навколо, відпочиваючи від настирливого гомону великого міста. Містечко як слід я не бачила.
- Будем зараз балакати, я вже маму попередив. Та вона сама вас не відпустить, бо бачила передачу, дуже важлива для суспільства тема. Ми вже прийшли, - поки отрушували ноги, я побачила невелику хатку, білену, приємну, з верандою, а там і пані привітна вийшла, посміхнулась. Я поставила валізку, дістала печиво, яке сама випікала. Подруга мені презентувала рецепт імбирного, та мене вже чекали, насправді, на дворі було прохолодно, а в хаті дуже затишно. Ми пройшли до вітальні, де було накрито стіл на дві особи, парував самовар, і пиріг приваблював, дуже гарний, з рум’яною скоринкою. Я витягла стомлені ноги, озирнулась, а він приніс такий старий компас, дуже вишукано оздоблений.
- Моя маленька таємниця, - від прадідуся характерника дісталась. А йому від його діда. Сказав мені дід, як буде лихо на країні, почне компас вихиляси творити. Я його трохи закинув, а вчора зазирнув у шухляду, а він таке робить...подивіться самі.
Я почервоніла. Невеличкий компас наче збожеволів, стрілка дуже рухлива, мерехтіла, і не могла зупинитись.
Завмерла та налила чаю. Не знала що сказати.
- А можна подробиці?
- Так їх майже немає. Як розповів пращур, якраз перед війною з турками, компас прийшов в подібний стан, став рухатись без упину. Але дідусь попередив своїх, і туркам було жахливо. С тих пір він передавався по чоловічій лінії. Бо дідусь неодноразово попереджав, що будуть важкі випробування, коли кожний чоловік має захищати землю. А ви чули про те, що люди хочуть на Майдан вийти?
Я дуже добре знала, та що до того, життя було важким, людей крутило на місті. Подивилась на пиріг. Приємне чаювання, гарна скатертина, вишита чорнобривцями. Здавалось, тільки тут життя було таким спокійним. Під час перебування на телебаченні я такого наслухалась…Було зрозуміло що найближчим часом щось трапиться, люди казали – аби не було крові!
- Затишно у вас тут. Наче час зупинився. А він навпаки, дає зайвих обертів. Спробувала пиріг, Микола додав меду у візерунчасті чашки, варення з аґрусу стікало з ложки, повертаючи нас у літо, ми замислились.
Щось треба робити. Пан Микола уважно на мене дивися, оповитий серпанком пари, нам було добре поруч, а тут ще гарна хазяйська киця стала гратись китицями, компас жив своїм життям. Загадковий простір грав свої ролі, мене приваблювала дивна тиша, та все ж таки було неспокійно. Відчувалась напруженість моменту. Вечоріло, я лишилась на канапці біля вікна ночувати, споглядаючи за вікно.
- Неспокійно у нас, - попередила мене мати Миколи, коли я почала готуватись до сну, - люди кажуть, перевертень з’явився сірковий, сусідка бачила біля воріт, а ще краплі крові…А він довго не з’являвся, років двадцять не чула про нього. Тепер щось буде. Ми зачиняємося рано, пес на вулиці, але два дні так вив, наче на покійника. П. Марія уважно на мене дивилась.
- Тобто, будьте обережні. Ви не виходьте просто так надвір. Там мряка, взагалі, не треба. Щось мені неспокійно.
Я почала її заспокоювати. Микола щось писав у своїй кімнаті, і очі повільно закривались, як помазані медом. Мені було тепло як у дитинстві, але хотілось спілкування.
- Що за перевертень? - напала на п. Миколу, - звідки? Я нічого не чула. Та, можливо, чогось не знаю.
- Це наша давня легенда. Колись тут жив Сірко. Жив він аж 210 років, та не раз повертався, як кажуть старі люди, після своєї смерті щоб захистити Україну. Він навіть кулі вмів зупиняти!
- Ну да? Як?
- Викликає свого хлопця, а ну, каже, стріляй мені в руку. Той стріляє, але ні рани, нічого не видно, а отаман кулю бере, зминає, і назад кине. Часто-густо по ворогах…Та й не тільки це! Люди пам’ятають, як його оберігав вовк, такий великий, та сильний. Одного разу ляхи прийшли брати містечко, та Сірко це передбачив, вірний вовк вийшов попереду війська, став на задні лапи. Вовкун очікував на жертву, бо вмів навіювати мару, частина ляхів почали сповзати з коней, та тут поруч з’явилась жінка в шоломі, що ховав її прекрасне волосся. Казали, що це була відома відьма, яка розсипала навколо лану битви заговорені трави, одолєнь-траву проти супротивника.
Вовкун подивився уважно на воїнів. Ще б стрибок, і армію супротивника було б розбито. Та дивна жінка розвернула коня, і всі побачили за нею молоду вовчицю. Вовчиця дивилась на вовка, а він на неї, і почав задкувати. Армія ворога двинула вперед. Тут Сірко відрубав свою руку, кинув перед ворогами. Виникла лінія вогню, все разом запалало навкруги, нічого не було видно. Вовкун не відходив від Сірка.
Останнє, що побачили вороги, це Вовкуна, який з правицею біг до села…Після цього отаман написав заповіт, щоб його поховали, а правиця ще 7 років буде захищати козацтво від ворогів. Та ніхто не знав, що Вовкун і на тому світі охороняв отамана, і часто з’являвся у різних місцях, як би виглядаючи ворога…І тут у нас ходить легенда про те, що напередодні важливих подій він з’являється, часто з правицею отамана, а правиця залишає краплі крові на снігу.