— Слідів більше ніж достатньо! Останні за часом чотири пари найбільш помітні: дві пари ведуть від паркана до ґанку і назад. Ті самі сліди виявлено і перед парканом, там же свіжий недопалок «Прими». Отже, стрибали через паркан. Факт, що не йшли через хвіртку… Так, Дмитре Івановичу?
Коваль кивнув.
— Що про них можна сказати, про ці дві пари, — говорив далі Вегер. — Одна з них — старі черевики сорок четвертого розміру, значить, людина високого зросту. Каблуки скривлені, дуже стоптані із зовнішнього боку, як у більшості людей. Друга пара слідів — китайські кеди, теж стоптані, сорокового розміру, носок стертий. Отже, на вулиці, перед парканом, люди тупцювали. А під парканом, на подвір'ї, сліди трохи глибші, від стрибка.
— А інші? — поцікавився Коваль, гортаючи папку.
— Третя пара чоловічих слідів веде від хвіртки до ґанку, поряд неї — відбитки черевиків самої Каталін Іллеш, от що цікаво.
— Ці сліди могли бути залишені і набагато раніше.
— Я теж про це подумав, — признався Вегер. — Ці самі сліди, — він тицьнув пальцем у схему слідів на малюнку подвір'я Іллеш, — ведуть потім від ґанку назад до хвіртки. Чоловік повертався один, але це ще ні про що не свідчить… Про його черевики сказано тільки, що вони сорок третього розміру і майже нові — підошва і каблук не стоптані; хода невідомого — з каблука на носок. Мабуть, насамперед слід зацікавитися черевиками і кедами «парканних» акробатів.
— Звичайно, — погодився Коваль. — Але не треба забувати і про відбитки пальців на чарці, про черевики сорок третього розміру, які проходять на подвір'я через хвіртку… Ви перевіряли взуття брата Каталін?.. Ще ні? Поцікавтесь, який розмір він носить. Не забувайте, що в домі чекали гостя, свою людину: закритий у сараї собака і нагодована заздалегідь худоба — щоб не ревла!.. Справа і справді заплутана, але ми собі справ не вибираємо, життя нам їх підкидає… Ви вже були на вокзалі?
— Ще не був.
— Тоді я сам піду. Міжміські автобуси щось дали? — Коваль повернув Вегеру папку.
Капітан похитав головою.
— В аеропорту були? В Ужгороді?
— Поїхав лейтенант Габор. Ще не дзвонив.
— Значить, поки що нічого нового… Погано, коли немає ніяких зачіпок. У таких випадках навіть помилкові версії стають у пригоді, — Коваль витяг «Біломор», запалив і закашлявся. — Майже пачку висмоктав до обіду, — поскаржився. — Легені не витримують. А кинути не можу. Сили волі не вистачає… Лікарі забороняють, але, знаєте, поки грім не вдарить… Виженуть на пенсію — покину… Еге ж, навіть помилкові версії… Не треба тільки захоплюватися ними і витрачати багато часу… Але напочатку і вони свою роль відіграють. Перевіряючи, відкидаючи зайве, часто випадково, асоціативно наштовхуєшся на головне, справжнє. Адже все на світі якось зв'язано — і основне, і другорядне, — я в це вірю. Погано тільки, що часу на це «зайве» ніхто не дає!
Коваль налив собі води з пузатого графина.
— Тьху, тепла. І в крані, мабуть, така?
— Я зараз принесу холодної. — Вегер узяв із столу графин.
— Не треба, — зупинив його підполковник. — Піду на вокзал, дорогою газованої нап'юся… Краще штору засмикніть. Так і смалить з вікна. Як ви терпите: мозок розтоплюється! — Коваль підвівся і, поки капітан смикав за штору, з якої легкою хмаркою підіймалася злежала пилюка і тисячами блискіток висвічувалася у гарячих променях сонця, міряв ногами тісний кабінет начальника розшуку.
— Мені потрібні фотографії місцевих рецидивістів… Я скоро повернуся. Будете тут?
— Так, — кивнув Вегер.
— Поговоримо тоді про інші версії Приготуйте, зокрема, довідку на брата Каталін — Ернста Шефера, а також відомості про обох її чоловіків.
Капітан подзвонив у картотеку. Коваль з огидою таки випив теплої води і, думаючи про щось своє, важко зітхнув. Відірвавшись від цих дум, пильніше придивився до Вегера і помітив, що у капітана за два дні, протягом яких вони знайомі, очі припухли. «Видно, погано спить», — зробив висновок Коваль.
3
Викликаний підполковником у кабінет начальника залізничної станції несміливий, сутулий, ще молодий чоловік довго розглядав пачку фотографій. Начальник станції уточняв:
— Уночі чергував інший касир — жінка, Клавдія Павлівна. А вранці 16-го заступив Іван Семенович.
Іван Семенович напружує пам'ять, нервує, боячись помилитися або сказати що-небудь не так, як треба. Він знову й знову розглядає фотографії, перебираючи їх у руках. Коваль терпеливо чекає.
— Ось цей, по-моєму, брав шістнадцятого два квитки до Києва, — нарешті вимовив касир. — На поїзд Белград — Москва. — Він простяг Ковалю одну з фотографій.