Коваль завмер від несподіванки. У думці відразу вилаяв себе: як же не відчув щось невловиме у поведінці старого? Невже інтуїція почала зраджувати? Це — кепсько. Адже, можливо, саме цей старий проллє світло на загадкове вбивство? Коваль відчув, як нерви у нього натяглися, немов перед стрибком.
— Пробачте, переб'ю вас, Тиборе Валтазаровичу, — удавано спокійним голосом, боячись виказати своє хвилювання і сполохати старого, промовив Коваль. — Якщо ви із заявою у справі Іллеш, то чому не прийшли в міліцію, до карного розшуку, скажімо, до капітана Вегера?
Старий зам'явся.
— Я не хотів офіційно… Я не бажаю, щоб у місті знали, що я заявляв. Ви не знаєте, тут такі люди… І вас прошу, нехай мій прихід залишиться таємницею.
— Добре, слухаю вас, — тамуючи нетерпіння, сказав Коваль.
Старий випростався у кріслі і промовив урочисто:
— Справа в тому, що Ернст Шефер з п'ятнадцятого на шістнадцяте липня не ночував удома.
4
Коповскі вже давно пішов.
Провівши несподіваного гостя, підполковник Коваль зачинив двері і машинально, бажаючи відгородитись від усього зайвого, навіть замкнув їх на ключ, але якийсь час ще стояв, гріючи круглу пластикову ручку гарячою долонею. Потім, немов прокинувшись, пройшов у ванну кімнату до овального дзеркала і вставився очима на своє бліде від спеки та духоти обличчя. Пустив воду, почекав, поки тугий струмінь охолоне, і, не знімаючи сорочки, засунув під кран голову, чим утворив водяний феєрверк і в результаті — величезну калюжу на підлозі.
— Отак воно краще! — промовив, звертаючись до мокрого, скуйовдженого Коваля у дзеркалі. — Так що ми маємо на сьогоднішній день, шановний Дмитре Івановичу? А маємо ми багато, ми маємо уже багато… Ну й вигляд у вас! Не солідно, не солідно, громадянине всезнайко… Очі під старість стають, як у рака. Жах!
Але що це мені в голову лізе?! Дурниці якісь!
Роздягнувшись, він увійшов до кімнати, натягнув свіжу холоднувату майку, спортивні штани і, відчуваючи наперед приємне хвилювання, схоже на творче хвилювання митця, сказав собі: «Пора!»
На першому аркуші синім олівцем він написав: «Пограбування», — замислився і підійшов до тумбочки з телефоном — подзвонити Вегеру.
— А я, Дмитре Івановичу, щойно сам збирався вас потурбувати.
З тону капітана Коваль зрозумів, що новини є. Та й не буде Вегер дзвонити без діла. Йому стало трохи ніяково за свій неслужбовий вигляд, але, збагнувши безглуздість цієї думки: адже Вегер його не бачить! — він посміхнувся:
— Є що-небудь? З повинною хтось прийшов?
— Коли б то, Дмитре Івановичу! Чую, ви посміхаєтесь… І все-таки дещо є. Довгий, тобто Кравців, справді виїхав шістнадцятого липня, навіть не сплативши борги. Хлопці мої попрацювали оперативно — відразу в точку влучили. Знайшли їхнього приятеля, за кличкою Кукушка, ним зацікавимось само собою, — так от цей приятель шістнадцятого ввечері заходив до Кравціва — борг правити. Але квартира вже була порожньою. Господиня будинку, де мешкав Кравців, засвідчила, що шістнадцятого той кудись пішов із спортивною сумкою і досі не повернувся. Він і раніше пропадав по кілька днів, тому вона не здивувалася.
— А другий, другий?
— Другий, очевидно, якийсь Самсонов, господиня знає його, частенько бачила у Кравціва. Каже: «Дивацький, трохи п'яничка». Молодий. Кравців називав його Клоуном… Напередодні вони були вдвох на танцплощадці, їх там бачили до десятої вечора. Словесний портрет цього Самсонова-Клоуна зробили.
— Раніше вони нікому не говорили, що збираються виїжджати? Може, господині Кравців щось казав?
— Ні. Виїхав раптово. Самсонов теж несподівано зник. Мабуть, з ним.
— Вони працювали?
— Кравців — у «Водоканалі» слюсарем. По аварійному ремонту. Але дисципліна там розхитана, обліку виходу на роботу немає. Ніхто точно не знає, коли він був на роботі, коли — ні. Здається, оформився там лише для того, щоб відвернути нашу увагу. Шістнадцятого раптово розрахувався. Про Самсонова уточнюємо, чи працював… Його бачили в майстерні «Водоканалу». Він приходив у гості до Кравціва. Є дані, що вони там робили собі ножі.
— Обшук провели?
— Оце найцікавіше, товаришу підполковник. На горищі будинку виявлено черевики сорок четвертого розміру. Певно, Кравціва. Он як!.. У комірці, в хаті, знайшли піджак зеленого кольору з бурими плямами, схожими на засохлу кров. Речі віддано на експертизу.
— Що ж, Василю Івановичу, оголосимо розшук. Всесоюзний. Як гадаєте?
— Думаю — треба. Вони того варті.
— Порадимось іще з товаришами… Давайте вирішимо це завтра вранці, на оперативній нараді. А перед нарадою обміркуємо вдвох те, що на ранок нового з'явиться… Я прийду у відділення о сьомій.