Наталка поклала аркушик на ріжок столу і вже з коридора додала:
— Почитай, коли звільнишся. Мої друзі захоплюються науковою фантастикою, і тому у нас гібрид вийшов, плутанина, але — весело! Спасибі за увагу! А тепер я щезаю! Головне, не шукай якогось сенсу, змісту — його немає і його не треба… І не ображайся, будь ласка. Це ж жарт.
Залишившись один, Коваль краєм ока глянув на аркушик і прочитав: «Се присвячується великому криміналісту не менш великої фантастичної епохи нашої!»
Узяв папірець у руки, підніс до лампи.
Нижче від посвяти починався сам «детектив»
«ШЛЯХ ДО НІРІАПУСА»
(Заплутана справа)
Частина 1
Від трупа тхнуло перегаром.
— Це — «Мортель», — сказав детектив Гопкінс, нюхаючи блідий ніс небіжчика.
— Це не «Мортель», — заперечив собака і ліниво згорнувся калачиком у кріслі.
— «Мортель»! — зауважив померлий. — «Мортель»…
У вікно влітав аспарогіловий вітер. Небо злякано мерехтіло відтінками білизни убивці! Пахло м'ятою — непорочний запах смерті йшов від небіжчика і легким серпанком обкутував присутніх.
У цей час Гопкінс відчув гострий біль у шлунку. А ліве вухо його помічника аскаридозно засвербіло.
— Атмосферу отруєно! — здогадався собака.
У кімнаті все пливли і пливли кудись невиразні гідронічні хвилі…
Помічник і «третя рука» Гопкінса Поня Хлюстович (серб за національністю, американець за походженням, хунвейбін за переконаннями) витяг з кишені уламок літаючої тарілки.
— Це — вони! — з незрівнянним волзьким акцентом промовив Поня Хлюстович, задерши голову догори і здригнувшись при цьому прищемленим сідничним нервом.
— Вони зовсім не могли цього зробити, тому що вони не могли цього зробити зовсім, — авторитетно-роздратовано заявив Гопкінс. — Але…
Але фрази він не закінчив, бо концентровані телепатичні поля винесли його через вікно у призахідний надпростір. Справа прояснювалася. Стало ясно, що дуже…
Частина 2
Ламкі морські хвилі пестили ніжне ялтинське узбережжя. Полковник карного розшуку Водоп'янський млосно почухав потилицю…
Далі буде (у 2-му томі).
— Ну й нагородили! — засміявся Коваль. — Ну й зайці!.. Проте, як кажуть французи у таких випадках, повернемося до наших баранів.
Отже, версія «Спадщина». Коваль сховав Наталчин опус у стіл, витяг чорний фломастер і почав креслити нову сторінку графіка.
Нижче, як завжди, написав: «Брат Каталін Іллеш Ернст Шефер і його дружина Агнеса».
Третій аркуш сьогоднішнього графіка Коваля мав такий вигляд:
—
1. Прямі спадкоємці (єдині!)
2. Ненавиділи Каталін (слова Ернста Шефера: «Убити її мало, сволоту!»).
3. Скандал у ніч на шістнадцяте липня. Фраза Агнеси Шефер: «Ти не вробиш цього!» (Чого?)
+
1. Немає прямих доказів.
?
1. Вірогідність алібі Ернста Шефера.
Заповнивши колонки, Коваль відсунув папір ї замислився. Багато було у нього запитань без відповідей, багато такого, що ще не стало конкретною версією, але спонукало міркувати, співставляти.
Кого чекала вдова Іллеш у гості?
Чи приходили ці гості?
Те, що Каталін готувалася зустрічати гостей, було ясно.
Що він, Коваль, може сказати з цього приводу? Що він уже знає про саму Іллеш?
Треба глибше копнути старі зв'язки. Вже відомо, що перший чоловік Каталін був тут жандармом, належав до фольксбунду — спілки прогітлерівських німців в Угорщині. Другий чоловік, Андор Іллеш, — угорець, прізвище якого вона носила і дочку якого Ілону було так само вбито шістнадцятого липня, — й досі живе в Угорщині. Перевірено, що він знаходиться у Будапешті, звідки вже багато років не виїздив, має іншу дружину і двох дітей від неї. До того ж хіба може людина зарізати власну дитину? Час від часу він же надсилав Ілоні посилки…
Перший чоловік, тержерместер Карл Локкер, теж відпадає — він був убитий наприкінці війни. Люди знайшли його у лісі повішеним на дереві…
А все-таки чому її всі називають удовою?
Чи не тому, що Карла Локкера, якого немає в живих, люди вважали законним чоловіком, а другого, Андора Іллеша, тільки коханцем?