— Я нікуди не йшов з дому. Не темніть, громадянине начальник.
— Увесь вечір?
— Увесь.
Капітан Вегер за знаком підполковника потягся до сейфа.
— Навіщо було так квапитися в дорогу? — докірливо зауважив Коваль. — Збирай потім після вас покинуті речі!
Кравців мовчки знизав плечима.
— Так поспішали, — сказав далі підполковник, — що й черевики забули. А вони там, на нафті, пригодилися б…
Вегер витяг черевики із сейфа.
— Ваші? — спитав Коваль.
Кравців мигцем глянув на них.
— Не знаю. У мене таких не було.
— Як же не було, Євгене Васильовичу, — з докором мовив Коваль. — Пригадайте. Люди вас часто бачили в цих черевиках, і господиня квартири Фаркашова свідчить…
— Такі черевики тепер у кожного є. І майже всі одної фабрики.
— Але це — ваші.
— Може, й мої. Вони всі однакові.
— Ні, не всі. Саме ці залишили сліди на чужому подвір'ї. Догадуєтесь, на чиєму?
— Ні.
— Ви знали Каталін Іллеш? — спитав підполковник прямо.
Кравців на якусь мить наче зібгався, метнув блискавку з очей, потім розслабився і спокійно сказав:
— Знав.
Ви були у неї в ніч на шістнадцяте?
— Вночі?.. Що мені там робити вночі!
— А черевики ваші були… Може, їх комусь позичали?
Кравців криво посміхнувся:
— Що ж тут дивного? Ходили найматися. Вона шукала пастуха — корову випасати. Самсонов без діла вештався, я його привів, бо знав її дочку Єву.
— Протиріччя, — зауважив Вегер. — Чого крутиш, Кравців? Які могли бути найми, коли, сам кажеш, збиралися до Сибіру!
— А того й поїхали, що ніхто хлопця не найняв.
— Кравців, ви підозрюєтесь в убивстві Каталін Іллеш та її дочок, — сказав підполковник.
— Я?! — скрикнув Довгий і відразу осікся. — Якщо людина мала судимості, то їй усе можна ліпити! Так?! — Він підвів голову, повністю розкривши не звиклі до світла збляклі очі.
— Ви з Самсоновим були тієї ночі в Іллеш, на подвір'ї залишилися сліди від оцих черевиків і кедів вашого друга. Вам немає сенсу заперечувати свою провину…
— Це ви раніше доведіть!
— Правильно, — сказав Коваль, — над цим і працюємо.
— А от візьмемо зараз твого напарника, він усе скаже — ти його натуру теж знаєш, Кравців, — пояснив Вегер. — І тоді в тебе навіть пом'якшуючих не буде. Раджу повинитися…
— Звичайно, печінки відіб'єте — Клоун скаже все, що схочете.
— Тобі коли-небудь відбивали?
— З мене все одно нічого не вибили б, — вперто поворухнув масивними руками.
— Отже, були вночі там?
— Вдень, а не вночі.
— О котрій годині?
— О другій дня. Господиня прибігала з роботи корову доїти.
— Через паркан наймалися? — шпигнув Бублейников.
Кравців замовк. На лобі у нього виступив піт.
— Через паркан, питаю? — повторив майор. — Як ви зайшли на подвір'я?
Запідозрюваний мовчав.
— Сліди на подвір'ї біля паркана глибокі. Експертиза свідчить, що був стрибок, — говорив Коваль. — Крім того, вогка, м'яка земля. На сухій землі таких слідів не могло залишитися. А дощ ішов пізніше, надвечір. Ну, то що, Кравців? Як це поясните?
Довгий не відповідав.
— Мовчанка — не найкращий доказ, — зауважив підполковник. — Василю Івановичу, — звернувся до Вегера, — зв'яжіться з метеостанцією, нехай дадуть письмову довідку, коли почався п'ятнадцятого дощ. — Ну, Кравців, — повернувся до підозрюваного, — будемо розповідати?
Той нижче опустив голову.
— Я не вчинив ніякого злочину, — пробурмотів, позираючи спідлоба.
— А де ножі, що ви їх із Самсоновим робили в майстерні, га?
— Ножі? — нібито щиро здивувався Кравців. — Ніяких ножів не робив. Двісті двадцять другу статтю напам'ять знаю. Що я — дурний!
— Юрист, — протяг сердито Бублейников. — Вивчився на колоністських харчах! Тільки головного не зрозумів, що пора жити чесно, шилом патоки не вхопиш!
— Вам мої судимості поперек горла стали? — скипів Кравців. — Я так і знав! Вам аби людина, а діло пришити — це ви вмієте! — переводив зацькований погляд з одного офіцера на іншого. — А тут — із судимостями, кращого не знайдеш. Назвали вбивцею, і діло зроблено…. Вам що! Аби справу закрити.
— Ну, ну, Кравців, лопне па поворотах!
— Судимості то в тебе які? Не прості. Не тільки за крадіжку по сто сороковій відбував, а й по сто сорок першій, за грабіж, — підкреслив майор.
— Я давно зав'язав.
— Можливо, можливо, — погодився з ним начальник карного розшуку. — А потім знову розв'язав. — І Вегер прищулився, немов хотів краще придивитися до Кравціва.