— Хай тебе Бог береже!
— Дякую, — вже щиро відповіла рудоволоса.
Дівчина сховала духобора в кишеню джинсів і неквапно вийшла з Оксаниної хати. З мільйонами думок у голові пішла шукати пані Дарину. Жінка чекала на неї, як і обіцяла, на пляжі. Сиділа на лежаку і дивилась у бік великої води.
— Ну слава Богу! — підскочила з місця пані Дарця. — Я вже почала хвилюватися! Що там Оксана? Усе добре? Та ти бліда, як місяць уночі! Що наговорила тобі та божевільна?
— Родову історію розказала. Хотіла й мене заразити своїми страхами, та я не дамся. Не такий страшний чорт, як його малюють.
— Оце, дитинко, ти правильно кажеш! Не даремно її називають божевільною: вона тобі нагородить несусвітні небилиці. Забудь усе, голубонько! Ходімо до нас. Відпою тебе чаєм із м'яти і меліси, щоби заспокоїлася. Так мені та Ричардсон дівчину налякала, аж вона на лиці змінилася. Бідна дитина! Ходімо, любонько, ходімо! — пані Дарця обняла за Олесю плечі й повела дорогою до білої вілли.
— А от і наші дівчата! — вигукнув пан Петро, коли у ворота ввійшли жінки. — Як вам повелося?
— Та навіжена налякала дівчину, — тільки того і досягнули своїм походом, — мовила пані Дарина.
— З тобою все гаразд? — налякано підійшов до Олесі Ярема.
— Так, не хвилюйтесь, усе добре. Просто не звикла спілкуватися з такими дивачками.
— Точно все добре? — Ярема обняв дівчину за плечі.
— Так. Трохи налякалась — ото й усе, — вона пригорнулася до хлопця, бо почувала потребу в сильному плечі, а точніше — в Яреминому.
Пані Дарця, як і обіцяла, принесла до альтанки трав'яний чай зі солодощами, бо ніщо так не поліпшує настрій, як шоколад, печиво, теплий напій і ще, може, трохи червоного вина.
Олесю та Ярему привітна літня пара відвезла до готелю на березі моря. Довго прощалися, дякували одні одним, адже приємність того дня була по обидва боки.
«День таки вдався, — подумала дівчина, — незважаючи на рушницю, на налякану стареньку, на адреналін. Попри все, пощастило мені дещо нове дізнатись. І я того так не залишу. Я мушу докопатися до правди».
Ярема завів утомлену Олесю в її номер. Нічого не розпитував, бо бачив, що сил на розмову в неї не залишилося. Просто вклав її спати. Наче тато малу дитину, дбайливо загорнув її в ковдру, побажав на добраніч, цьомкнув у щічку і зачинив за собою двері.
Розділ 4
У Мар-дель-Платі журналісти мали ще одну зустріч, більш офіційну: з послом України в Аргентині. Він спеціально для цього прилетів із Буенос-Айреса. Роботи для телевізійників на такому прийнятті було небагато: лише записали інтерв'ю з послом, а решту часу дипломати відвели для звичайного спілкування зі земляками та для знайомства у невимушеній атмосфері. Щоправда, невимушеною її назвати було важко, бо офіційний дрес-код вимагав суконь, панчіх, краваток і туфель, а при тутешній спеці то була неабияка мука.
Журналістська братія повернулася до свого готелю тільки пізнього вечора.
— Ви чуєте ці божественні звуки? — гукнув То лик, оператор столичного телеканалу.
— Це ти називаєш божественним оте «умци-умци», ту підліткову кислоту? — скривилася його напарниця, журналістка Таня, знана на цілу країну завдяки гучним сюжетам.
— Атож! Ходімо тусити, таваріщі! — Толік уже зривав зі себе тісну краватку.
— Зачекай! Переодягнімось, а тоді хвилин за п'ятнадцять зустріньмось усі на пляжі, — запропонувала Таня.
— Ага, а як я потому вас усіх визбираю? Е ні, ви вже не повернетеся. Знаю вашого нудного брата: то їм виспатися треба, то нажерлись і вже не хочуть підняти своїх задниць. Люди, ми тут ненадовго, скоро летимо додому, а там — дружина, діти на голову вилізуть, хріна з два вже десь виповземо з хати. Пропоную так: ми з хлопцями заносимо апаратуру в номери, а ви, панянки, вже сідайте у барі біля басейну і замовляйте щось. Ми підтягнемось. О'кей?
— О'кей, о'кей! — спочатку погодилася Таня, а за нею — і решта дівчат.
— Кинь мою торбу до себе, щоби я вже не піднімалась, — Олеся простягнула сумочку Яремі.
Не минуло і п'яти хвилин, як усі хлопці до одного повернулись і повсідалися за столики до журналісток.
— То що, за волю-у-у-у! — Толик заволав диким голосом, — Йо-ху-у-у!
Цей хлопака, було видно, мав особливі плани на цю ніч. Напевно, належав до тих, кого не зупиняють ані дружина, ні діти, ні сімейні обов'язки. Утім, цілком можливо, що він лише вдавав зі себе гультіпаку, а насправді був тихий і спокійний. Але навіть такі часом зриваються з ланцюга у відрядженнях. І ото в Толика, певно, настав такий момент.
— Так, по третій — і вперед, до пригод! — заволав Толик, який щойно в одязі скочив у басейн, проплив туди і назад, а тоді під обурені вигуки барменів вибрався на сухе, стікаючи водою на вишукану мармурову підлогу бару.
Він перехилив чарку і скомандував товариству:
— На дискотеку!
Толик ляпнув, зовсім не сподіваючись, що всі встануть і таки підуть за ним. Цьому чоловікові напрочуд легко було запалювати людей до тусні.
Дискотека того дня була на пляжі. Приміщення виглядало просто, проте оформлено було зі смаком: унизу дерев'яний настил — підлога; зверху, замість даху, білосніжне шатро без стін, шинквас, кілька столиків, за якими люди стояли, і чимало білих диванів — для тих, хто захоче відпочити від дня відпочинку на лежаках. До імпровізованого намету вела червона доріжка, обабіч якої стояли аніматори, хлопці та дівчата. Вони були одягнені теж у все біле, на головах мали білі перуки, а за плечима в них тріпотіли на вітрі паперові ангельські крильця. Вочевидь, такою була тематика нинішньої вечірки. Усіх, хто заходив червоною доріжкою на дискотеку, ангели й ангелиці вітали оплесками, щоби кожен гість почувся особливим.
— Ото понапридумували, бісові діти! — не втримався вже п'яненький То лик і заходився плескати разом із ангеликами.
Він іще хотів кожну ангелицю поцілувати у щічку — для початку, — та дівиці вправно викрутилися з його захмелілих обіймів.
Усістись усім разом на один диван не вийшло, бо українців назбиралося понад десяток. Тож зайняли два сусідні столики.
— Що тобі взяти? — запитав Ярема Олесю.
— Візьми мохіто, пліз!
— Зараз повернуся!
Толик тим часом уже хильнув черговий шот, тоді ще один і ще один, а відтак кинувся на танцпол — запалювати вогні того міста з місцевими ангеликами жіночого роду. На диво, Толик і тут притягував до себе охочих потусити. І за якийсь танець-два на майданчику вже танцювало кілька десятків людей.
Олеся була в доброму гуморі. Їй теж подобався цей прибережний вулик із гучною музикою, з купою незнайомих людей і з ангельськими крильцятами. Її погляд ковзнув до барного шинквасу. Ярема саме замовляв для них коктейлі й розмовляв зі своїм колегою з Луцька. Олеся аж тепер помітила, як личив Яремі такий діловий одяг: біла сорочка, рукави якої він уже вільно закотив майже по лікоть, чорна краватка, вже опущена нижче, ніж на прийомі в посла, і темні штани. Крізь сорочку помітно було його міцні руки та плечі. Як вона раніше не помічала, що з хлопчака він перетворився на справжнього чоловіка?
— Олесю! Чого задумалася? — до Олесі підсіла Таня.
— Та так, чекаю на своє мохіто.
— Слухай, поки вони ще не повернулися, скажи мені: у вас із Яремою щось є? Ну, ти розумієш?
— У нас? Та де там! Ні, ні! А чого питаєш? — зніяковіла Олеся.
— Ні? Ну тоді це все змінює. Я пішла в наступ!
— Ого!
— Дивись і вчися, Малишка! — Таня по-змовницьки підморгнула Олесі, яка не встигла і слова вимовити у відповідь.
Відома на цілу країну журналістка проштовхалася крізь натовп до шинквасу, де стояв Ярема. Підійшла до нього впритул, уперлась у чоловічі груди своїми розпашілими дівочими принадами, а вони, треба сказати, мали вельми розкішні форми. Тетяниним грудям четвертого розміру було затісно в червоному бюстгальтері розміру третього, тож вони випирали звідусіль, просячись на волю. Здавалось, от-от звільняться від пут і вистрибнуть геть. Панянка хвацько цим користалась і викручувала своє тіло так, аби її четвертий розмір виглядав якнайпривабливіше. О, в неї це виходило відмінно! Дівиця мала до того неабиякий дар, який, вочевидь, відшліфувала довгими роками практики. Сукня звабливо облягала срачину ідеальних розміру та форми. Таня щось зашепотіла Яремі на вухо, демонстративно потерлася ніжкою на високих підборах об штанину оператора. Хлопець багатозначно усміхнувся, й у них зав'язалася розмова, ймовірно, «душевного» характеру.