- Ви випадково не підете в Макассар?
- Може бути.
- Що це за газета? — раптом спитав Фред Блейк, вказуючи на одну, що лежала на прилавку.
- О, їй вже три тижні. Ми привезли її на кораблі, на якому я прибув.
- Чи є у них тут якісь австралійські газети?
- Ні.
Доктор Сондерс посміхнувся з цієї думки.
- Чи є в цій газеті якісь австралійські новини?
- Це голландська. Я не знаю голландської. У будь-якому випадку, ви отримали б пізніші новини, ніж ті, що на острові Четвер.
Блейк трохи нахмурився. Капітан лукаво посміхнувся.
- Це точно не центр всесвіту, Фреде, — хихикнув він.
- У вас тут взагалі ніколи не буває жодних англомовних газет? — спитав Блейк.
- Час від часу сюди потрапляє випадковий примірник гонконгської газети чи «Стрейтс Таймс», але місячної давнини.
- Вони ніколи не отримують будь-які новини?
- Тільки ті, що привозить голландський корабель.
- Хіба вони не мають телеграфу чи радіо?
- Ні.
- Якщо людина хотіла б триматися подалі від поліції, я думаю, він був би тут у достатній безпеці, - сказав капітан Ніколс.
- В усякому разі, на якийсь час, - погодився доктор.
- Хочете ще пляшку пива, док? - запитав Блейк.
- Ні, я не думаю, що хочу. Я повертаюся в будинок відпочинку. Якщо ви, хлопці, схочете прийти і повечеряти там сьогодні ввечері, я можу приготувати вам що-небудь поїсти.
Він звертався до Блейка, тому що у нього було передчуття, що його поривом буде відмовитися, але відповів капітан Ніколс.
- Це було б чудово. Різноманітність від люгера.
- Ви не проти, щоб ми вас турбували, - сказав Блейк.
- Ніяких турбот. Зустрінемося тут близько шести. Ми вип'ємо трохи, а потім піднімемося наверх.
Доктор встав, кивнув і вийшов.
5
Але він не відразу відправився в будинок відпочинку. Запрошення, яке він так сердечно зробив цим незнайомцям, було викликане не раптовою спонукою гостинності, а думкою, яка прийшла йому в голову, поки він розмовляв з ними. Тепер, коли він залишив Фу-чоу і свою практику, він не поспішав повертатися, і він вирішив зробити поїздку на Яву, вчинити собі першу відпустку за багато років, перш ніж повернутися до роботи. Йому спало на думку, що якби вони довезли його на люгері, якщо не до Макассара, то хоча б до одного з найбільш відвідуваних островів, він міг би тоді знайти пароплав, який доставив би його в потрібному напрямку. Він змирився з тим, що проведе ще три тижні або близько того на Такані, коли здавалося неможливим забратися з нього; але Кім Чін більше не потребував його послуг, і тепер, коли представилася можливість, він був охоплений величезним завзяттям скористатися нею. Думка про те, щоб так довго затриматися там, де він був, і нічого не робити, несподівано стала для нього нестерпною. Він йшов вниз по широкій вулиці, довжиною менше півмилі, поки не вийшов до моря. Там не було причалу. Кокосові пальми росли до самого краю води, і серед них були хатини тубільців острова. Навколо гралися діти, а серед паль розривали рилом землю худі свині. Там була пряма лінія сріблястого пляжу, з витягнутими на нього кількома прахами і довбанками. Кораловий пісок блищав під палючим сонцем, і навіть у взутті він був гарячим для ваших ніг. Огидні краби тікали з вашого шляху, коли ви йшли. Одне з проу лежало догори дном, і над ним працювали троє темношкірих малайців у саронгах. В декількох сотнях ярдів від берега риф утворював лагуну, і в ній вода була чистою і глибокою. Невеликий натовп хлопчаків галасливо вовтузилися на мілководді. Одна з шхун Кім Чіна стояла на якорі, і недалеко від неї стояв люгер незнайомців. Він був дуже пошарпаним поруч з ошатним кораблем Кім Чіна і гостро потребував фарбування. Він здавався дуже маленьким, щоби бродити по безмежжю океану, і доктор Сондерс на мить завагався. Він подивився на небо. Було безхмарно. Жоден вітер не ворушив листя кокосових пальм. На березі була витягнута маленька приземкувата шлюпка, і він припустив, що саме в ній двоє чоловіків дісталися на веслах до берега. Він не побачив команду на люгері.
Добре роздивившись, він повернув назад і попрямував до будинку відпочинку. Він перевдягнувся в китайські штани і шовкову туніку, в яких за давньою звичкою відчував себе найбільш невимушено, і, взявши книгу, вийшов посидіти на веранді. Фруктові дерева росли навколо будинку відпочинку, а навпроти, з іншого боку доріжки, був чималий гай кокосових пальм. Вони піднімалися, дуже високі і прямі, в своїх правильних рядах, і яскраве сонце, пробиваючись крізь листя, заливало землю фантастичним візерунком жовтого світла. Позаду нього, в надвірній кухні, хлопець готував другий легкий сніданок.