Тоді повстанці на Волині та Поліссі взимку також діяли, але тільки ночами та суворо законспіровано. Ще втримували міжрайонні зв'язки, й навіть округи контактувались при помочі цивільних зв'язків. Одначе з кожним роком ставало важче.
У криївці ми застали двох повстанців. Один з них - колишній сотенний УПА, поліщук, що загартований у партизанських боях спочатку проти німців, опісля проти спецзагонів НКВД і МВД. Другий був юнак, років вісімнадцяти, до підпілля пішов щойно минулої осени. Третій мешканець, Буква, приїхав з нами, та четвертий був Птах. Орлан призначив йому тут зазимувати, щоб провів виховно-політичний вишкіл. За роки перебування при Орлані Птах багато навчився, прочитав і, без сумніву, був кваліфікований до того роду зайнять. За посередництвом місцевих повстанців він нав'язав зв'язки з цивільними людьми по селах і вже зумів зорганізувати собі доволі замітну, як на ті умовини, бібліотеку, в якій були також книжки російською мовою. Мали також шестилямпове радіо, яким могли ловити закордонні передачі польською і російською мовами.
Я запитала Птаха, як йому подобається Волинь.
- Тут всюди тільки сало й сало, - відповів, скривившись, наче б терня їв.
Я лиш засміялась, знаючи віддавна, як він не любить сала. Мусіло воно Птахові тут добре "в'їстись в печінки", коли вже символізувало йому Волинь. Утім, мене чекало те саме. Я також не могла дивитися на сало.
Населення назагал ставилось позитивно до повстанців, симпатизувало і помагало харчами. Колгоспів ще не понасаджувано багато, тут чинено слабший тиск, як у Галичині. Зате населення було менше національно свідоме, ніж там. Важко зрозуміти, чому після буйного розвитку боротьби УПА ще за німецької окупації потім її голосного продовження вже під совєтською окупацією тут по селах траплялися ще родини, які хоч чули про повстанців, проте не розуміли як слід, що ми хочемо осягнути нашою боротьбою. Тому, крім інших завдань, підпільний рух мусів ще проводити національно-освідомну роботу серед населення. Однак такий стан не панував на всій Волині. Тут також були цілі райони з високим рівнем національної свідомости.
Родина, у якої збудовано бункер Птаха, була нужденно вбога. Це до якоїсь міри відвертало від неї увагу сексотів та опергруп МВД. Господарі не тільки що не могли б прогодувати повстанців, але їм самим треба було помогти, бо не ставало хліба посеред зими. В тім бункері я переднювала й увечері вирушила з Птахом і бойовиком Орлана, Чмеликом, до Орланової криївки, що була в сусідньому селі.
Наблизившись до хутора, Птах і я спинились трохи далі, а Чмелик пішов подивитись, чи покладено домовлений знак. Завжди домовлялось з господарями про знак: один, коли все спокійно, то знов інший, коли до криївки підходити не можна. Могла зайти в хату і заночувати до ранку опергрупа МВД. Тоді треба було відійти і днювати деінде.
Домовлені знаки були різні, залежно від розміщення хати, пори року, віддалі до сусідів. Могло це бути відчеплене відро біля криниці, прутик упоперек стежки на кінці городу, повішена на домовленому дереві в саду хустина. Знак не смів впадати в око й мав виглядати природно. Часом ми домовлялися так: якщо нема сигналу - не підходь. Бувало, що не було можливим положити знак, бо в хату зайшла опергрупа, а надворі поставили вартового.
Іншим родом сигналів ми домовлялися з господарями про поведінку в криївці. Одні сигнали повідомляли про облаву, інші про те, що в хаті заночувала опергрупа, ще інші вживали у випадках, коли наближався до хутора хтось сторонній і в криївці треба було стишити звук, що пробивався наверх під час уживання циклостилю, а то й навіть писання на машинці.
До Орланового бункеру мусіли підступати особливо обережно, бо в родини, на хуторі якої його викопано, часто заночовувала опергрупа. Господиня вдовувала, мала діти. її національна свідомість не була висока, поки не викопали в неї криївки. Жінка чула про УПА, але ніяк не розуміла, хто вони, повстанці. Большевиків недолюблювала, бо не хотіла йти в колгосп, але, будучи людиною з добрим серцем, вона й до вояків МВД ставилась увічливо, так, як ставилася до всіх людей. Такі ж добрі росли і її діти. В неї хата була чиста й охайна, тож оперативники, після нічних засідок, залюбки заходили туди доночовувати. Село лежало на границі двох районів, Тучинського і Костопільського, тож заходили до неї оперативники з двох районів. Нераз приходили в ту саму ніч і сварились між собою: "Ця хата належить до нас!" - "Ні, вона в нас, і ви не маєте права сюди заходити!"