Проте не завжди можна керуватись тільки розумом. Є ще любов, яка штовхає на нерозважні вчинки, і що сильніша вона, то більше сліпа й безкритична. Це вона, любов до знедоленого народу, завела мене в підпілля, і ради неї я наразила на небезпеку всю мою родину, а навіть власних дітей. Хтось назве мою любов безвідповідальною і нерозважною, але я в неї повірила, і не одна я - подібних прикладів безліч у нашій історії, і в нашу добу їх було дуже багато. Не ми назначали кари й терпіння нашим рідним, їх визначали ті, що хотіли нашої капітуляції. Ми наших рідних безмежно любили, і що більше небезпека їм загрожувала, то глибшою ставала наша любов до них.
Моя родина була для мене в підпільні роки символом рідного народу. Проживаючи по селах, нераз я з болем наглядала крізь шпарину прислоненого вікна, як гебісти ведуть дорогою арештованого селянина або як вивозять якусь родину на Сибір. У тих хвилинах мені здавалось, що вони ведуть мого тата, вивозять мою родину, й хотілось бігти туди та заслонити їх від ворога. Так говорило мені серце, а розум озивався на те: ти і їх не врятуєш, і сама пропадеш. Проте нераз серце брало гору над розумом, і тоді я їхала до Львова, щоб дізнатись, як росте наш син, чи МҐБ не чіпає ще родини, бо якщо так, тоді треба чимскоріш забрати від них дитину, чи не прийшла вістка від чоловіка. їхала, хоч мала вже сигнали, що можу потрапити в пастку.
Не зважаючи на страшні обставини, я не в силі була живити свою душу тільки ненавистю до окупанта. Вона була, вона мобілізувала до боротьби. О, як я ненавиділа того кондуктора, що проганяв мене, з немовлям на руках, на всю ніч на тріскучий мороз. З ним я зненавиділа його мову, якою викрикував: "Пашла і нє разгаварівай!". Але рівночасно я любила і серцем боліла над тими скуленими, скрученими від холоду в клубки людьми, що чепіли всю ніч на станції. Любов сильніша була за ненависть, вона брала гору. Якби ми, борючись, її утратили, це б означало наше озвіріння і звиродніння. Я не була одна. Не загинув Зенон Тершаковець ("Федір"), провідник Львівського краю, через сліпий припадок. МҐБ арештувало його жінку, потім випустило, і вона жила у Львові, не маючи з чого прожити. Емгебісти знали, що Федір не залишить її напризволяще, без жодних засобів до життя, що буде старатись допомогти, - і допильновували, з очей не спускали. Вкінці зловили кінець нитки, що довів до клубка. Також варто зауважити, що Катерина Зарицька була арештована в Ходорові, де проживав її син. Емгебісти вивчали нас дуже детально і використовували наші людські почування в боротьбі проти нас. Ми це розуміли, але не могли стати іншими, а може, й не хотіли стати.
Проте моє поневіряння поміж людьми в різних сторонах західніх областей не пройшло даремне. Воно було мені доброю школою, яка дала нагоду приглянутись народові. Я побачила його не з позиції підпілля, де ми спілкувались переважно з нашими симпатиками, а з позиції того, як він достосовувався до нової дійсности. Саме в гущі народу було видно, наскільки він відпорний супроти окупанта. І ще щось я побачила - який скріплюючий вплив мала на нього наша боротьба. Жодна підпільна література не впевнила мене в його стійкості так, як це зробило перебування в його гущі.
Моя школа на тому не кінчалась. З другого боку, поборюючи різні небезпеки, потім опинившись у кліщах МҐБ, я мала нагоду краще пізнати також і ворога. В підпіллі ми з ним не мали близького зіткнення. Стрічались тільки на віддалі куль або посередньо, через агентуру. А мені довелося зблизька приглянутись їхнім страшним і перфідним засобам, якими обмотували наш рух, як павутинням. Мій досвід нераз опісля нам придавався, може, й часом вирішував наше життя.
Вже в раніших роках органи безпеки почали вербувати "внутренників" серед УПА і підпільних кадрів, а від 1948 року МҐБ поклало ще сильніший натиск на те. Першою жертвою впали дружини підпільників, які жили між населенням, часто зі своїми дітьми, напівлегально. Як і в моїм випадку, їх арештовували, опісля відпускали до чоловіків, щоб схилити до співпраці з МҐБ. Коли траплялись такі арештування, керівництво підпілля повідомляло про них Орлана і загалом провідників у всіх теренах. Однак тактика МҐБ супроти жінок, мабуть, не давала їм задовільного висліду, і тих, що залишались жити серед населення, знов арештовували і судили.