Крім невеликих брошур, що їх нетрудно було заховати в хаті, Орлан не наважувався залишати Гані більших книжок до прочитання. Зате на другій зустрічі запропонував піти на день до їхнього бункеру, де в нього була бібліотека і де вона могла б хоч побіжно переглянути деякі твори з української науки та літератури. Вчителька неділями мала вихідне. Хлопці домовились прийти по неї вночі в суботу.
Зав'язавши хустиною очі, посадили Ганю на сани і повезли до бункеру. Щойно коли ввели її всередину, тоді скинули пов'язку з очей. День пройшов за читанням і дискусіями, особливо над історією України (Грушевського) та забороненими творами з літератури нової доби. Вона була захоплена відкриттям, але й рівночасно пригноблена фактом, наскільки перед ними, молодим поколінням, заховано правду про рідний народ, його історію, його духові надбання.
Не пройшло багато часу, як Ганя заявила Орланові, що не може стояти осторонь і хоче брати активну участь у боротьбі. Орлан, однак, не мав наміру забирати її в підпілля. Він уважав, що вона може більше послужити справі, коли знову переїде жити в Дніпропетровське. Не йшлося про розбудову там підпільної сітки, але своїм спілкуванням з молодими людьми мала впливати на них, розбуджувати їхню національну свідомість. Так Ганя і зробила. Тим часом відвідала родину й опісля розказувала хлопцям свої подорожні пригоди.
Ганя взяла квиток на поїзд Львів - Київ, отож опинилась у купе, де вже їхало більше пасажирів, які сіли в Галичині. Між ними був молодий учитель, військовик і двоє студентів - юнак та дівчина. Дорога довга, доволі часу, щоб нав'язати розмову, розказати, хто звідкіля. Студентка, що походила з Житомирщини, розбалакалася по-російськи, на що учитель звернув їй увагу. В обороні дівчини став її колега-студент, який подав себе росіянином. Він твердив, що "ето всьо равно".
- Ти мовчи. Це до тебе не стосується, - відказав йому вчитель. Але, подумавши, додав: - А втім, коли йдеться про слушність, то й до тебе також. Скільки років ти живеш в Україні? Може, й ціле життя. А чому не вивчив мови народу, чий хліб їси? А ця ось, - махнув головою в сторону студентки, - зве себе українкою, а як говорить...
Ганя станула по стороні вчителя, пітримувала його в дискусії. Вона й забула, що не так давно також говорила тільки по-російськи.
Тоді втрутився у їхню розмову військовик, заявляючи:
- По правді, то й мої предки були українці, козаки на Кубані. Поселились там ще за Катерини, та опісля змішались.
Не доїжджаючи до Києва, вчитель залишив купе, готовивсь висідати. Ганя вийшла за ним у коридор і не витримала.
— Скажіть, ви стрічались у Західній з "хлопцями"? Глянув на неї й підсміхнувся:
— Тут не місце про це говорити.
Розуміється, вона розповідала про те лише Птахові й хлопцям, бо знала, що Орлан не похвалив би її за необережність і надмірну цікавість.
Коли Ганя покидала Полісся і верталася у Дніпропетровське, сказала Орланові на прощання: "Ви мені другий батько. Мій дав мені життя, а ви помогли знайти ціль у ньому. За те, доки житиму, буду вам вдячна".
ЗАГИБЕЛЬ ПТАХА
Ми прожили в бункері до середини березня. Родина ставилася до нас дуже прихильно, ділилася своїм убогим припасом, а господиня - хоч до рани прикладай, як мати. В той час Птах відвідав нас два рази. Орлан щоразу йому пригадував, щоб покинули свою криївку. Птах сам розумів конечність цього, але тут, як на лихо, насипало повно снігу та все ще падав новий, засипав ліс, і важко було туди перебратись. Вони мали в лісі криївку, однак у ній не було запасу харчів, а доставити їх, не залишаючи на снігу слідів, неможливо.
Я дуже непокоїлась, коли настав березень. Радила покинути нам усім ті околиці й радше партизанити в засипаних снігами лісах, аніж чекати в бункері на облави, в яких усі могли накласти головами. Однак Орлан і Птах були іншої думки. Вважали, що я занадто перелякалась під час арештування. Навіть коли були облави, то не завжди вдавалось знайти добре законспірований і замаскований бункер. А в лісі, зі слідами в глибокім снігу, таки небезпечно. Не треба облави, вистачить, щоб опергрупа налізла на сліди, і вже було б важко відв'язатися від неї. Снігами далеко не відступиш. До того ж в опергрупи телефонічний зв'язок, нам заступлять дорогу інші ворожі частини. Взявши все це до уваги, Птах вирішив ще трохи почекати, хай хоч сніг перестане падати і дороги в'їздяться у лісі.
Через тиждень після мого прибуття Микола відійшов дозимовувати в інший бункер. На його місце прийшов провідник північної Рівенської округи Шлюсар, і з ним Орлан провів організаційний вишкіл.